Буковинці втікали і від поляків із козаками, і від турків

390 років тому хотинські селяни вперше побачили слонів. Не звичайних, а бойових. Прийшли ці велетенські тварини у наш край у складі армії турецького султана Османа ІІ. Але султанові не судилося перемогти. У Хотинській битві у вересні 1621 року його армію розбили польсько-литовське військо та запорозькі козаки.

Про це розповів у доповіді "Бойові слони Османа ІІ. До питань про військове мистецтво у Хотинській війні 1621 року" кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України ЧНУ Андрій Федорук на Міжнародній конференції "Хотинська битва 1621 року", присвяченій 390-й річниці Хотинської битви. Кореспондент "МБ" поспілкувалася з паном Андрієм.

Участь українців була значно більшою, ніж досі вважалося

– Хто і за що воював?

– Хотинська війна 1621 року виникла внаслідок суперечностей між Річчю Посполитою та Османською імперією навколо Молдавського князівства. Османська імперія хотіла повернути свій вплив на князівство, а Річ Посполита не хотіла поступитися своїм. Додалися і європейські проблеми, пов’язані із чеським повстанням проти імперії Габсбургів і планами турків допомогти чехам. Річ Посполита вирішувала два завдання: допомогти Габсбургам і водночас відстояти власні інтереси на території Молдавської держави. Габсбурги від цього виграли. Адже турецькі війська не змогли прийти на допомогу чехам, які були розгромлені у листопаді 1620 року в битві на Білій горі. Усі ці події призвели до Хотинської битви 1621 року. Вона й була основною подією цього збройного конфлікту.

– І де ж тут українці?

– З боку Речі Посполитої воювало Запорозьке військо під керівництвом гетьмана Петра Сагайдачного. Чимало українців воювали у складі польсько-литовського війська на чолі з Великим гетьманом литовським Яном Каролем Ходкевичем та титулярним польним коронним гетьманом Станіславом Любомирським. Багато української шляхти з Галичини, Волині, Поділля служило у лавах польських частин. У складі литовських частин були українські підрозділи з Полісся. Участь українців була значно більшою у цій війні, ніж досі вважалося.

– Вчені можуть точно сказати, якою була численність ворогуючих сторін?

– Історики мають досить суперечливі дані. Більш-менш компромісно сходяться на наступних: польсько-литовське військо – 35-40 тисяч, запорозьке – 41,5-45 тисяч, військо Османської імперії – близько 100 тисяч, Кримське ханство як васал Османської імперії виставило до 30 тисяч, підвладні Османській імперії Валахія і Молдавія – до 20 тисяч. Отож військо Османської імперії з усіма васально залежними державами налічувало 140-150 тисяч. Півмільйонних армій із турецького боку не було. Такі штампи потрапили до літератури під впливом того, що до бойового складу війська зараховували обозних слуг.

– Яким було озброєння військ?

– Щодо вогнепальної зброї, особливо ручної, польсько-литовський і запорізький табори переважали військо Османської імперії. Ручну вогнепальну зброю турки використовували достатньо мало. Традиційними були лук та стріли, холодна зброя, яка поділялася на січну (мечі, ятагани, шаблі) та колючу (списи). Зате турки переважали в артилерії: до 200 гармат різного калібру. Також в них було 20 важких облогових гармат, які перевозили 20-30 пар волів. У польсько-литовського війська справи були гірші, за одними даними – 28, за іншими – 38 гармат, ще 23 – у козаків.

– Для чого султанові знадобилися слони? Як їх використовували?

– Слон – тварина велика, і вона давав можливість керувати великими військами, оскільки воєначальник, сидячи на слоні, міг далеко оглядати поле бою. Окрім того, сам полководець був хорошим орієнтиром для військ, бо усі могли побачити свого верховного командувача, знаки, які він віддавав прапорами чи руками війську. Особливо зручно було зі слоном під час відходу з поля бою. Коли багатотисячне військо у безладі відступало, слон давав можливість винести полководця із цієї мішанини людей і коней. Також є свідчення турецьких полонених, що слонів могли використовувати й у бойових цілях, зокрема як платформу для артилерії. Проте, як пише очевидець, султан насамперед привів їх для того, щоби показати свою могутність і настрахати польське військо африканськими потворами. Як показали наступні події, це не вдалося.

– Чому ж ця зброя не забезпечила перемогу османам?

– Це було пов’язано з тим, що чотири слони не становили серйозну силу. Не можна порівнювати цю численність із тією, яку мали індійські володарі, які виставляли цілі армії слонів – по три-п’ять тисяч. Ось вони реально могли вплинути на хід бою. Мала численність та цінність тварин не давала можливості туркам використати їх належно. Іншим чинником, який не дозволив їх використати, була перевага польсько-литовського і запорозького військ у ручній вогнепальній зброї. Масовий обстріл слонів призвів би до їхньої загибелі. А в цьому могли би символічно бачити і падіння могутності самого султана Османа ІІ.

Війна призвела до шаленого спустошення місцевості

– Як місцеве населення сприймало ці події?

– Неоднозначно. На території Буковини у цей період діяв своєрідний самооборонний рух. Спрямований він був насамперед не проти турецьких військ, а проти польсько-литовських. Боярин Мирон Барновський, який був перкалабом Хотина, а потім став старостою Чернівців, організував навіть своєрідні партизанські загони з місцевого населення, які нападали на польських жовнірів та запорозьких козаків, коли ті виводили худобу на пасовища чи водопій. Пов’язано то було з тим, що поляки, литовці і козаки воювали на чужій і ворожій території. Відповідно, вони грабували місцевість. Населення чинило опір. З боку турецького війська спочатку мародерства та спустошення не було. Але згодом місцеве населення змушене рятуватися і від турецьких нападів. Є факти, що турки намагалися відловлювати місцевих мешканців і страчувати їх, щоби доводити султанові, що вони знищують ворогів. Вбивали мирне населення, особливо чоловіків, їхні голови приносили султанові, видаючи за козацькі. Але загалом турки поводилися достатньо дисципліновано, масового насильства не було.

– Що можна сказати про наслідки війни?

– Щодо економіки, наслідки були катастрофічними. Тривала війна призвела до шаленого спустошення місцевості. Люди тікали і ховалися зі своїм крамом, де могли – у лісах, горах. Щоби лише прогодувати таку масу військ потрібно було дуже багато продовольства, фуражу тощо. Усе це здобували в навколишніх селах та містечках. Після війни спалахнули епідемії, пов’язані з великим скупченням людей на обмеженій території.

– Чи правда, що турки вважають, що вони перемогли у війні?

– Турки однозначно не вважають цю війну своїм програшем. Адже Хотинський мир, укладений 9 вересня 1621 року, повністю задовольнив їхні вимоги. Туреччина згідно з ним повертала собі ті території, які зайняли поляки, у тому числі й Хотин. Османська імперія, як і планувала, незважаючи на великі втрати, досягла своєї головної мети і повернула контроль над Молдавським князівством. Інше питання, що розвинути свою експансію на територію Речі Посполитої вона так і не змогла. У цьому можна вбачати певну невдачу. Хоча на сьогодні немає однозначної думки щодо того, чи турки планували масштабну війну проти Речі Посполитої, щоби завоювати її територію. Це питання залишається дискусійним. (Юлія БОДНАРЮК)