"Хочеш бути художником – для тебе неймовірні пейзажі, хочеш бути музикантом – тебе надихають український фольклор, багата українська музика, хочеш бути політиком – всі знають, яка ситуація, роботи дуже багато…

Головне – любити свою рідну Україну", – так про свою Батьківщину кажуть ровесники незалежної України, 20-річні молоді люди. Ми запитали у різних молодих людей, які народилися 1991 року, чого вони досягли у незалежній України, що хотіли б змінити у рідній країні і чим пишаються. Також поцікавилися, чи покинули б вони Україну заради кращого життя.

Молодь налаштована оптимістично і вірить, що років через п’ятдесят Україна стане країною з розвиненою демократією. Найбільше молоді люди пишаються багатою українською культурою, а найціннішим скарбом називають вишиванку. "Маю вдома вишиту сорочку. Її мені дівчина вишила, і це один із найцінніших подарунків, які я міг отримати у своїй рідній незалежній країні", – каже ровесник незалежності Роман.
У майбутньому ровесники незалежності мріють подолати в Україні фактичну відсутність середнього класу, припинити владні сварки і розвинути культуру, зокрема українське кіно… Молодь запевняє, що це не примарні балачки, а віра у краще і бажання діяти: "Головне, щоби всередині нас була єдина цінність – розуміння того, що ми українці".
Валерія Чорней

"Україна починається з об’єднання українців"

Ігор МІРІНЧУК,
смт Глибока:
– Моє досягнення у незалежній Україні – це те, що я син своїх батьків. Також пишаюся тим, що навчаюся в Україні та здобуваю професію комп’ютерного інженера. Вірю, що зможу досягнути успіху у своїй країні. Якщо молодь буде зацікавлена змінити Україну, Україна зміниться на краще. У жодному разі не хотів би мігрувати. Краще жити у рідній країні, яку мені дав Бог, де жили мої славні предки. Дуже пишаюся тим, що я українець!
На майбутнє хотілося б зробити Україну стабільною. Буде стабільність – буде і все інше. Наразі дуже пишаюся нашою культурою, яка популяризує нас за кордоном. Танцюю в народному аматорському ансамблі танцю "Ізвораш". Ми часто їздимо за кордон.

Роман МИТРИНЮК,
смт Глибока:

– Щасливий, що здобуваю знання у своїй країні. Мрію пробитися у владу і покращити життя українців. На жаль, мене дуже засмучує політична нестабільність та владні сварки. Це смішно і не прикрашає нашу країну. Однак ми це можемо змінити, бо у нас є великий потенціал і розуміння, як діяти далі. Просто нам треба згуртуватися. Дуже пишаюся українською культурою. Сам вивчаю народні танці. Також люблю український народний одяг. Маю вдома вишиванку. Її мені дівчина вишила, і це один із найцінніших подарунків, які я міг отримати у своїй рідній незалежній країні.

Володимир ПАЛАГНЮК,
м. Чернівці:

– За 20 років існування незалежної України я зрозумів, що хочу допомагати людям. Для мене гідний приклад – мій дідусь, який живе у Придністров’ї та розвиває там українську освіту. За свої кошти дідусь збудував не одну школу. Мрію так само і на Буковині підтримувати нашу освіту та культуру… Пишаюся тим, що Україна здобула незалежність, адже ми вартували її не лише 20 років тому, але і набагато раніше. У нашій країні мене тішить те, що у нас демократичний розвиток, нехай і з проблемами. Але ми усі проблеми вирішимо, адже Україна починається з об’єднання українців. Ми подолаємо всі труднощі. Вірю, що через 50 років у нас буде дуже гарна країна з розвиненою демократією. Такого розвитку бажаю Україні нині.
Нині є багато розмов про те, що молодь покидає свою країну. Я це розумію, але питання в іншому: якщо за кордоном вони досягнуть успіху і в цей же час в Україні покращиться ситуація, чи повернуться вони? Річ не у тому, щоби втекти з України, а в тому, чи планують люди сюди повернутися…

Генрієтта БЕУХ,
м. Чернівці:

– Я народилася у незалежній Україні, росла разом із нею. Нині моє найбільше досягнення – це можливість здобути українську освіту. Попри навчання в університеті, займаюся громадською організацією, я учасниця "Пласту", і ми намагаємося патріотично виховувати молодь та дітей. Дуже пишаюся своєю країною, пишаюся, що живу саме в Україні. Пригадую, колись малою хотіла поїхати за кордон, але з кожним роком дедалі більше відчуваю у серці Україну і хочу жити тут.
Гадаю, 20 років незалежності – це ще мало і хотілося би в Україні бачити більше демократії. Але я вірю: це все буде, просто треба вірити і діяти. Дуже люблю свою країну: від її історії до її нинішніх прекрасних людей. Я усім цим пишаюся, кожним робітником, музикантом, подією… Пишаюся своєю Україною!

Михайло МЕЛЕЩУК,
м. Вижниця:

– У незалежній Україні я формувався як особистість. Насправді Україна – це фантастична країна для людей, які хочуть знайти себе. Хочеш бути художником – для тебе неймовірні пейзажі, хочеш бути музикантом – тебе надихають український фольклор, багата українська музика, хочеш бути політиком – всі знають, яка ситуація, роботи дуже багато…
Велика проблема, яку потрібно вирішувати в Україні, – це фактична відсутність середнього класу.
Прикро, але багато українців ледве зводять кінці з кінцями. Розумію, що у такій ситуації молодь дедалі частіше хоче виїхати звідси. Однак якщо людина має мету, вона може її досягнути і в Україні! Ну, не все ж у нас так погано! Просто всередині нас повинна бути одна цінність – розуміння того, що ми українці, які хочуть бути вдома! Розуміння цього починається з окремої сім’ї. Шкода, що є багато дітей, які постраждали від соціального сирітства: їхні батьки виїхали за кордон, їхнім вихованням мало хто займався. Мені пощастило, що мої батьки прищепили мені патріотичні настрої.