Чи важка «шапка Мономаха»?

Як знайти людину у керівникові й керівника у людині, та як змусити їх домовитись?
Наскільки ефективність діяльності керівника залежить від того, як зможуть домовитись між собою ці дві іпостасі? Чому людина стає керівником? Що спонукає її до цього? Які мотиви людина може усвідомлювати, а які – ні?
До мотивів, що усвідомлюються, належать бажання реалізовувати цілі та задачі, які людина ставить перед собою, бажання самій приймати рішення, бажання мати вищий статус, бути значущою, помітною, бажання отримувати визнання й повагу.
Часто не усвідомлюється потреба у владі та контролі, трапляється також компенсація недостатньої реалізованості в інших сферах людських стосунків (сімейній, любовній, дружній, батьківській).
І тоді в людині ніби йде постійна боротьба довкола запитання "хто я зараз?": керівник, якому потрібно взяти на себе відповідальність за виконання завдання, або людина, для якої обов’язковим є збереження добрих стосунків із важливими людьми? Як навчитися не змішувати ці ролі, поєднувати їх?
Коли людина заграється у керівника (віддає накази, вимагає їх неухильного виконання, надмірно контролює підлеглих, вважає вірною лише власну думку), є ризик зіпсувати стосунки – викликати на свою адресу злість та заздрість, самому розізлитися та образитися. Якщо ж надто намагатися зберегти стосунки з колегами-підлеглими, то є небезпека "завалити" справу, яку доручено організації. Як втриматись на цій межі, зберегти баланс? Роздуми про це асоціативно викликають в уяві образ еквілібриста (канатохідця), що йде канатом із жердиною у руках. Цей образ пробуджує багато сильних почуттів – страх і тривогу, захват і гордість, захоплення й заздрість.
Що ж потрібно для того, щоб бути еквілібристом? Талант чи роки наполегливих тренувань? Цьому можна навчитися чи "народжений повзати літати не зможе"?
Мистецтво канатохідців високо цінувалось ще в античності, цінується й досі. Мистецтво бути керівником – теж. Еквілібрист на канаті досягає рівноваги мускульними зусиллями ніг. Він намагається сумістити точку опори на канаті із центром ваги свого тіла. Це прагнення є специфічною особливістю роботи всіх еквілібристів. Специфічна особливість роботи всіх керівників – прагнення сумістити, зберегти баланс між особистісними переживаннями та образом "справжнього" керівника.
За аналогією з еквілібристикою, де розвиток – це помітне ускладнення трюків та використання нового реквізиту, розвиток в управлінській діяльності виражається у більш глибокому розумінні явних та прихованих мотивів людських стосунків. Це, звісно ж, ускладнює завдання керівника й вимагає постійного вдосконалення.
На мою думку, для того, щоби бути ефективним, керівникові, як і еквілібристу, потрібен баланс таких складових: таланту (завдатків, харизми, інтуїції), знання менеджменту, розуміння власних особистісних особливостей, а також працездатності (готовності знову й знову вдосконалювати необхідні навички).
Але, на щастя або на жаль, робота керівника не є настільки публічною. На відміну від еквілібриста, йому не завжди вдається "зірвати аплодисменти", і чудово, якщо є можливість розділити радість і задоволення від досягнутого зі своєю командою.