Психолог не може дозволити собі бути "шевцем без чобіт".

Психолог не може дозволити собі бути „шевцем без чобіт”. Зміст цієї приказки всім відомий. Але, за великим рахунком, клієнтові шевця байдуже, чи є в того нові черевики, чи він босий. Головне, щоб черевики клієнтів він лагодив справно.

Цього не можна сказати про клієнта психолога. Йому зовсім не байдуже, чи є фахівець насправді психологічно здоровою, гармонійною особистістю, яка міцно стоїть на ногах, досягла успіху у професійній діяльності та отримує задоволення від життя. Адже клієнт обирає психолога за принципом бажаної подібності: „Я хочу бути таким, як він”.

Проте, психологічні знання і досвід не можуть цілком захистити психолога від проблем та труднощів. Адже психологи – також люди, зі своїми особливостями, історією та обставинами життя. Цим пояснюється той факт, що психолог теж потребує фахової психологічної допомоги.

Я згадую початок своєї практики, коли робота майже з кожним клієнтом піднімала цілий пласт різноманітних почуттів, частина з яких була викликана особистістю клієнта, ставленням до ситуації, в якій він опинився. Але точно були і такі, які були пов’язані з моєю особистою історією. І першим моїм завданням було навчитися їх розрізняти і обходитися з ними так, щоб не тільки не нав’язати клієнту своєї думки або власного погляду, але і самій залишитися „неушкодженою”, не зруйнуватися. Це був саме той момент, коли я чітко зрозуміла, що мені потрібна супервізія, професійна підтримка досвідченого колеги, щоб мати можливість подивитися на свою роботу під іншим кутом зору.

Часто психологи „грішать” непродуктивним „проговорюванням” власних труднощів. Це, звичайно, сприяє глибокому усвідомленню внутрішнього змісту, але створює лише ілюзію вирішення проблем і дає тимчасове полегшення. Насамперед, це пояснюється тим, що непродуктивною є початкова установка: не вирішити, а виговоритися.

Тому для психолога-практика в професійній діяльності дуже важливо уникати як непрофесіоналізму (некомпетентності, упередженості, ригідності, вирішення власних проблем за рахунок клієнта), так і професійної деформації власної особистості („синдрому професійного вигорання”, затяжних стресів, проявів цинізму, відсутності інших інтересів, крім професійних).

Самодопомога у попередженні професійної деформації – процес складний і не завжди безпечний. Його успіх залежить від рівня усвідомлення психологом того, що з ним відбувається, від уміння поділяти суб’єктивну та об’єктивну реальність проблеми, дистанціюватись від неї емоційно тощо.

Дуже хотілось би, щоб сьогодні серед практикуючих психологів набули популярності такі форми підвищення професійної компетентності як супервізія та власна психотерапія, щоби статус та імідж професії психолога підтримувався на належному рівні.