За Австро-Угорщини у Чернівцях діяло багато ринків та ярмарків
За рахунок грошових зборів місто електрифікували, проклали водогін, каналізацію, трамвайну лінію.
В історичних документах Чернівці часто згадують як велику торговицю. Тут завжди було багато ринків, і завдяки їм місто могло розвиватися. Адже сюди приїжджали купці не лише з ближніх містечок, а й з багатьох країн. Можна було придбати продукти у місцевих селян, худобу з Молдавії, прикраси з Парижа, спеції з Туреччини.
Споглядали красунь у вишитих сорочках
Перші ринки виникли в Чернівцях ще у XVII-XIX століттях. У той час фактично на кожній площі міста щось продавали: м'ясо, рибу, муку, дрова. Спершу базарним днем визначили лише понеділок. У міському статуті зазначалося, що очікувався непоганий грошовий збір з тих, хто приїздив на базари. Від збору звільнялися лише люди, які привозили товари власного виробництва. У 1789 році нормативно оформили правила роздрібної торгівлі, збільшили кількість базарних днів у тижні. Крім понеділка, на ринках стали торгувати також у середу та п’ятницю.
"У базарні дні всі майдани міста являють собою бадьору картинку, яка особливо приваблює національними костюмами сільських відвідувачів міста, – писав дослідник історії Чернівців Раймунд Фрідріх Кайндль. – Лише після закінчення базару дрібні торговці могли закуповувати те, що залишилося у селян. Купівля худоби повинна була протоколюватися і оформлятися шляхом видання посвідчення покупцю. Ціни на хліб повинні були бути стабільними. Пекарі, котрі випікали неякісний і менший за вагою хліб, повинні були піддаватися тілесному покаранню. Так само мала бути введена такса на м'ясо і необхідно було стежити, щоби воно у м’ясників завжди було свіжим. Нагляди за правильністю мір і ваг покладали на поліцію".
Стало традицією влітку проводити Петрівський ярмарок, який тривав від 29 червня до 14 липня. Тут можна було придбати все, що завгодно, навіть предмети розкоші, які вартували великих грошей. Відвідувачів розважали музиканти та мандрівні артисти. Сюди приїжджали купці з Угорщини, Австрії, Німеччини, Румунії, Туреччини.
Мешканці навколишніх сіл доставляли свою продукцію на чернівецькі ярмарки возами. Письменник Георг Дроздовський писав, що тут можна було вивчити буковинські строї та насолоджуватися спогляданням красунь у вишитих або декорованих пацьорками сорочках. "Краса їхніх вишитих на рукавах, довкола шиї і на грудях сорочок була справжнім святом смаку і мистецької роботи, – запевняв письменник. - Завдяки орнаменту на сорочках можна було розпізнати, звідки прибули ярмаркуючи".
Жінки зав’язувалися білосніжними хустками, дівчата – барвистими. Дехто красувався в овечих кептарях, які вивертали вибіленою шкірою назовні, та жовтих сап’янових чобітках. Незважаючи на спеку, сільські чоловіки були зодягнені у теплі сардаки та кептарі. На голові завжди носили овечу кучму або капелюх, частіше солом’яний чи повстяний. Прикрашали його декоративною травою або павиним пером. Взували постоли, опанки або начищені до блиску чоботи чи грубі черевики. Після ярмарку дехто знімав їх і ніс додому, зв’язавши шнурки та повісивши через плече.
У Садагурі продавали худобу, овечу вовну та шкіри
На чернівецьких ярмарках всяке траплялося. Г. Дроздовський згадував: "…Для кишенькових злодіїв та вправності їхніх пальців ярмарки були неабиякою поживою, а хто мав нахил до еротики, той навіть ризикував швидко запустити руку за вишиту хрестиком білу сорочку, власниця якої не обов’язково обурювалася, а сприймала, радше, це як комплімент".
На території Садогури, яка на той час була окремим населеним пунктом, тривалий час діяв один із щорічних ярмарків. Пізніше у рішенні Придворної канцелярії від 1801 року про відновлення цьому поселенню міського статусу визначалося проводити в Садогурі чотири щорічних ярмарки в установлені дні: 25 січня, у понеділок після Вербної неділі, у понеділок після Пасхи та 18 жовтня. Декретом від 1820 року в Садогурі визначено влаштовувати вже вісім щорічних ярмарків. У документі також було зазначено, що для їх проведення необхідно обладнати місце, поблизу якого має бути пасовисько та свіжа питна вода, а також забезпечити необхідні умови для торговців і відвідувачів. Крім худоби, у Садогурі продавали зерно, овечу вовну, необроблені шкіри. Прибутки від зборів становили приблизно 200 тисяч гульденів на рік.
На ринках часто відчувалася нестача дрібних грошей, тому чернівецькі купці змушені були видавати "цидули з печатками" (бони), які пускали в обіг серед клієнтів. Вперше їх запровадили 1811 року.
Важливою для розвитку торгівлі у Чернівцях стала створена 1850 року Торгово-промислова палата. Через це зросли ціни як на будинки, так і на продукти харчування та дрова. Зате трималися досить низькі ціни на м'ясо.
"Низькі ціни на м'ясо у ранішній час були пов’язані з тим, що передовсім постачання яловичини для всього міста передавалося адміністрацією окружним управлінням або магістратом одному постачальнику. Він мусив постійно доставляти необхідну кількість хорошого м’яса по низькій ціні, але за це його підтримували наданням пасовищ", – писав Ф. Кайндль.
Цікаві факти
"Сотні биків женуть вулицею"
*Історик Р. Ф. Кайндль згадував про свої дитячі враження від ярмаркових днів у Чернівцях. На розі вулиць Новий світ (зараз Шевченка) та Руської він бачив селян і селянок "у їхніх мальовничих строях із запряженими волами й кіньми; повертаючись з ринку додому, вони пили горілку та напували свою худобу біля старого мурованого колодязя. А іншим разом – крик і рев: сотні биків женуть просто вулицею, так, що все мусить втікати, наче в оповіданнях Купера. Або вулиця перетворюється на потік, що скаче і кувікає, – то женуть на ярмарок свиней. Або ж провозять довгі валки возів, навантажених лантухами з хлібом".
*Відомий свого часу в Чернівцях письменник і професор Франц Порубський так описував Петрівський ярмарок: "Сьогодні селяни хочуть розважитися у великих визначних Чернівцях – гарячий день для наших корчмарів. Вільними групами – не натовпом гуляють вони по вулицях міста. Це додає повітрю в Чернівцях нового дивного домішку, а саме – різкого запаху овечих шкір, котрий виходив з їхнього святкового одягу, одягненого, незважаючи на палючі промені сонця, яке підсміювалося над несвоєчасним поганим провідником тепла. Але свято вимагає такого наряду з овечої шкіри. Незважаючи на будь-яку спеку, вони носять гордо й хвалькувато на показ свої зовсім нові сардаки".
*Наприкінці молдавського періоду з Буковини вивозили до інших країн чимало сільськогосподарської продукції. Зокрема до Туреччини везли овець, масло і мед, до Венеції – віск, до Польщі – коней та вовну. На Буковину імпортували вироби із заліза, шкіри, хутро, шовк, скло, мідний посуд, сіль, вино, горілку, зброю, коси, серпи, ножі.
*Міські площі мали назви, пов’язані з товаром, яким тут здебільшого торгували. Так, нинішня Соборна площа колись називалася Дров’яною, бо тут продавали дрова. Пізніше, коли збудували в’язницю, її перейменували на Кримінальну. А з 1875 року вона стала називатися Аустріяпляц. Тут продавали побутові речі та одяг, можна було випити недорогої кави у селянській кав’ярні.
*Торгували дровами і на тому місці, де зараз знаходиться "будинок із левами". Навіть коли звели Палац юстиції, ринок продовжував існувати.
* Площа Театральна називалася Зерновою, оскільки тут продавали зерно.
Коли почали торгувати рибою, назву змінили на Фішпляц (Рибна площа).
На ринку можна було придбати свіжу рибу: річкову, озерну та привозну морську. Як розповідали очевидці, площу щоранку мили мильним розчином, щоби позбутися запаху риби.
*Площа Філармонії спершу називалася Мучною, бо тут були мучні склади. Коли їх перенесли в інше місце, вона 1880 року отримала нову назву – площа Рудольфа. Тут торгували ремісницьким крамом і дровами.
*Під час Першої світової війни базарна торгівля в Чернівцях переживала не найкращі часи. Періодично діяв лише ринок на Аустріяпляц (нині – Соборна площа).
*Із переходом Чернівців у 1918 році під владу Румунського королівства старі міські ринки продовжували залишатися осередками жвавої торгівлі. Проте з часом деякі з них зникли. Зокрема, припинилася торгівля на площі Об’єднання (нині Центральна площа). У квітні-травні 1937 року було заборонено торгувати на майдані Александрі ( нині Театральна площа).
Протягом усього румунського періоду ринок залишався лише на площі Грігоре Гіка Воде (нині Соборна).
Підготувала Надія БУДНА
Використано матеріали з книги "СZERNOWITZ: історичні вулиці, будинки та видатні особистості" (Леся Щербанюк, Ігор Мельник, Олег Любківський).
Фото з колекції Едварда Туркевича
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
