Жриці кохання отримували від влади ліцензію на своє ремесло
Вони платили справно чималі податки у міську казну.

Краєзнавець Іван СНІГУР у книжці "Чернівці і чернівчани" писав: "Старожили Чернівців пам’ятають, що на Панській вулиці жили заможні люди. Зокрема власники ресторанів і кафе, магазинів, банків, знатні вельможі та перші особи міста. Крім того, тут існувало чимало закладів для різноманітних розваг тутешнього і заїжджого панства. На Панській вулиці над дверима окремих приміщень вечорами світилися червоні ліхтарі. Тут жриці кохання приймали своїх клієнтів. Щовечора вони виходили на "полювання" до престижних ресторанів і, звабивши грошовитого вельможу, який був не проти порозважатися, запрошували його до апартаментів".

В колишньому готелі "Брістоль" на площі Філармонії, приймали своїх клієнтів найдорожчі міські повії.



Найбільшої популярності борделі набули на початку ХХ століття. У 1905 році австрійською владою було видано спеціальний циркуляр №3/58, який давав право видавати ліцензії повіям. Щоби отримати її, потрібно було пройти конкурс різних комісій. До повій висували чимало умов. Зокрема особи жіночої статі, котрі хочуть займатися ремеслом повій, повинні бути не старші 25 років, на вигляд – привабливі й стрункі. Вони мають пред’явити медичну довідку та мати санітарну книжку, де фіксувалось би щомісячне проходження медичної комісії. Жінка також повинна подати довідку про санітарний стан квартири, де вона збирається обслуговувати клієнтів. Від отриманого прибутку необхідно платити щомісячний податок – 10 відсотків.

Після отримання такої ліцензії повія мала право приймати клієнтів – від простого двірника до чиновника, обслуговувати австрійських вояків. Поступово жриць кохання ставало все більше. Почалась велика конкуренція, тому поліції було доручено розробити мережу розподілу міста. Повія не мала права забирати чужого клієнта, бо платила за це штраф, якщо хтось на неї доніс у поліцію.

Із приходом в місто російської армії під час Першої світової війни виникли проблеми з повіями. Зберігся секретний лист, який був адресований губернаторові та начальникові поліції.

"Листопад, день п’ятий, 1916 р., №1660, м. Чернівці.

Як мені стало відомо, у нашому місті з’явилось безліч повій із Галичини, хворих сифілісом, які спеціально заражають наших солдатів. Тому прошу вашу високість негайно тих повій заарештувати та відправити за Дністер у Галичину. В.о. начальника штабу в/ч 45 полковник Синіцин".

"Січень, день перший, 1917 р., №17/6, м. Чернівці.

Ваше високоблагородіє, прошу вас відправити повій, які працюють у готелях "Бель-Вю", "Чорний орел", "Бристоль", "Метрополь", "Національ", "Готліб", на копання окопів під Лужанами, тому що вдень вони, як правило, вільні, не вистачає робочої сили, а австрійське військо нападає. Комендант, полковник Сорокін".

Натомість повії також звернулися до губернатора: "Ваше високоблагородіє! Просимо вас відіслати нас з окопних робіт, тому що ми перебуваємо у плачевному стані. Ми не можемо працювати цілодобово, бо до такої фізичної роботи ми не звичні, у нас робота дуже делікатна. Будемо лояльні до руських вояків. З повагою Сабіна Русу, Марія Хорезма, Єлена Кравчук, Гута Авсленберг, Параска Остапчук".

Губернатор ухвалив рішення на користь повій, яких забрали з окопів, аби вони могли й надалі займатися своїм ремеслом.

Продавала дівчат у закордонні борделі

Величезна будівля Австро-Угорського поліцейського управління у Чернівцях на Фердинандспляц. Сюди прийшла єврейська торговка Кренція Зальтер, щоби розповісти поліцейському одну річ, яка не дає їй спокою. Вона певна, що знає пані, яка щодня ходить на базар. Це Анна Штрассберг.

Вона бачила її у Борщові, де та забрала сусідську дочку – вродливу п’ятнадцятирічну Хану. Задурила дівчині голову обіцянками про гарну роботу за кордоном. Ніби одна єврейська родина в Константинополі шукає няньку для своїх дітей, добре заплатять. Від дівчини прийшов лише один лист, у якому вона писала, що в неї все добре. Вказана на конверті адреса виявилася неправильною, бо всі листи до неї поверталися. Вже тоді у Борщові дехто думав, що бідне дівча, певно, опинилося у будинку розпусти, бо Анна Штрассберг продавала дівчат з Галичини та Буковини у борделі.

Тепер вона приїхала в Чернівці за новим делікатним товаром. Зав’язує бесіди з молодими вродливими хатніми робітницями, яких посилали на базар за покупками.

Анна Штрассберг, за чоловіком Фельдман, була добре відома поліції. Вона родом із Чернівців, але вже багато років живе за кордоном: то в Константинополі, то в Бомбеї. Жінка час від часу приїжджає на свою колишню батьківщину, їздить по Буковині та Галичині, аби потім знову зникнути, здебільшого у супроводі двох-трьох дівчат, яких буцім хоче влаштувати за кордоном на роботу нянями.

Адам Кживановський – слідчий карного розшуку – має чітке уявлення про те, що відбувається у всіх цих випадках. Якщо дівчата покидають домівку разом з Анною Штрассберг-Фельдман, то, вважай, справи кепські: родичі та знайомі більше нічого про них не почують. Коли жінку викликають на допит, вона вдавала обурену. Мовляв, вона – дама, яка приїхала здалеку, щоби навідати рідні Чернівці. Зараз вона живе у Бомбеї в Індії, де має ресторан.

Для цього закладу, який часто відвідують дипломати, англійські колоніальні посадовці, магараджі, вона шукає персонал – молодих дівчат. Піклується про них, як про рідних дітей.

Цього разу Анну затримують у Чернівцях за підозрою у торгівлі жінками. Вона плаче, лається, вимагає покликати адвоката, зрештою вносить заставу в розмірі п’ятдесяти гульденів. Поліція бере з неї розписку про невиїзд із Чернівців. Шлють телеграму консульству Австро-Угорської імперії в Бомбеї, чи знають там таку Анну Фельдман. Відповідь приходить швидко. Консул телеграфує, що в індійському портовому місті цю пані зараховано до списку небезпечних осіб. Вона відома як звідниця, яка імпортує молодих дівчат із Галичини та Буковини і патронує проституцію в Бомбеї.

Консул не може нічого вдіяти, бо місцева влада вагається вживати рішучих заходів чи ні. Кажуть, на цей момент вищезгадана особа перебуває на Буковині, аби там набрати новий товар для успішної торгівлі. Варто нарешті покласти край ремеслу цієї жінки з лихою славою та покарати її по заслузі.

Після цього Анну Федьдман знову заарештовують, визнають винною і засуджують до чотирьох місяців суворої в’язниці, посиливши режим одним пісним днем на тиждень.

Підготувала Надія Будна.
Використано матеріали з книги Мартіна Поллака "Цісар Америки".

Світлина з колекції Едварда Туркевича
У колишньому готелі "Брістоль" на площі Філармонії приймали своїх клієнтів найдорожчі міські повії.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram