Попри важку працю вони вміли гарно відпочивати, відзначали день сонцестояння і свято урожаю.
(Закінчення. Початок у двох попередніх додатках "Місто")
Розселення швабів у Роші відбувалося стрімкими темпами. Згідно з патентом імператора Йосифа ІІ від 17 жовтня 1781 року, кожен поселенець повинен був отримати будинок, який складався з вітальні, спальні, бічної кімнати, кухні, а також господарських будівель, літньої кухні, криниці. Вулиці мали виглядати на подобі хреста або подвійного хреста.
Були броварня і коптильня
Перші переселенці, котрі були здебільшого теслями та мулярами, будували прості будинки на зразок місцевих. Їм поставляли колоди, з яких вони робили балки, крокви та інші матеріали. Стіни штукатурили глиною, яку змішували з половою. Підлогу теж робили з ущільненого шару глини. Дах складався із соломи або дранки. Пізніше їх покривали оцинкованою бляхою.
Приблизно після 1800 року ці прості будинки замінили дерев’яними та цегляними. Як пише Райнгольд Вайзер: "Гордістю кожної господині була кухонна плита з латунною фурнітурою, обрамленою латунною утримувальною трубкою. Піч, вимурувана з блискучих зелених або синіх кахлів із візерунками щось на зразок стилю Делфт, була справжньою перлиною. Були вмуровані духовка та бак з водою, з якого можна було взяти теплу воду в будь-який час. Двір був обгороджений штахетним парканом. У середині знаходились сарай з курми і свинями та стайня для худоби, броварня, критий майданчик для домашньої птиці та, нарешті, дуже розхвалена літня кухня, яка повинна була бути у кожному дворі Роші".
На подвір’ї проходив увесь день родини. Тут готували їсти, варили варення і повидло, квасили огірки в бочках, прали білизну, купалися. У будинку також був встановлений димохід із коптильнею, який закривався залізними дверима, щоби не чути запахів. Для коптіння ковбас і шинки використовували лише букові дрова. Вечорами сім’я любила посидіти на веранді за кавою з тістечками.
Сонцестояння на Цецино
Попри важку і безперервну працю, шваби активно прилучилися до культурного життя міста. Було у них багато культурних і молодіжних товариств, жіночих та чоловічих об’єднань, церковні чоловічі та жіночі хори.
Автор книги "Роша – мій дім" згадує про святкування фестивалю сонцестояння у 1936-му, коли йому було 11 років. "Жіночі, чоловічі, дівочі та хлоп’ячі гурти займалися підготовкою до цього великого свята. Жінки забезпечували їжу та напої, а відомі громадяни Роші безкоштовно надавали свої підводи... Нарешті настав той день. Група музикантів на прикрашеному кінному фургоні їхала вулицями та будила населення веселими звуками. Ми швиденько піднялися з ліжка і слухали радісні звуки музики. Після ситного сніданку наповнили рюкзаки провіантом, підготовленим матір’ю, і вирушили до Німецького дому, де всі збирались для походу до місця святкування на Цецино… Очі розбігалися, серця раділи, побачивши безліч страв і напоїв, тортів та випічок, величезну кількість солодощів та розливного пива".
Дівчата та хлопці пішли в танець. Для молодих були заплановані різні ігри та "полювання на лисиць" у лісі. Ввечері запалили величезне багаття. Читали вірші, співали, танцювали, стрибали парами через вогонь.
Та особливо гарно відзначали шваби свято врожаю, який вони привезли із собою з рідного краю і дотримувалися аж до переселення.
"Ініціатором фестивалю врожаю в Роші став Фрідріх Шедель та з ним по порядку Йоганн Реннер, Міхаель Геррес та Ганс Уріх, котрі були першими верховими на параді свята урожаю, – пише Райнгольд Вайзер. – Звичайно, для нас, дітей, це видовище параду врожаю з красиво оформленими фурами, королевою жнив, вершниками, духовою музикою та численними учасниками параду в національних костюмах Роші було незабутньою подією.
Найгарнішою королевою жнив, яку я пам’ятаю, була Ріта Шваб, дочка фармацевта Шваба".
Підготовку до свята проводили за кілька тижнів наперед. Виготовляли у великій кількості стрічки, гірлянди з шовку та квітів для прикрашання фур, коней, вершників. Колона вишикувалася на спортивному майданчику за Німецьким домом. Парад розпочав оркестр добровільної пожежної частини. За цим пішли передній вершник Йоганн Реннер, жниці та косарі, фури з урожаєм, інші вершники, різні товариства. Королева врожаю кидала квіти глядачам по обидва боки вулиці. Святкова колона пройшлася містом, а потім знову повернулася до Німецького дому. У дворі поставили довгі ряди столів. Корчмар Вільгельм Гербер забезпечував гостей їжею та напоями..
Останнє свято врожаю в Роші відбулося в серпні 1939 року. Коли 29 червня 1940-го на Буковину прийшли росіяни, все закінчилося. Те, чого шваби досягли за понад 150 років, минуло за одну ніч…
Матеріал підготувала Надія Будна
Використано матеріали з книги Райнгольда Вайзера "Роша – мій дім".
Переклад з німецької Павла Півторака
Фото з колекції Едварда Туркевича
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
