Щоранку жінки з Роші у своїх національних костюмах і білих хустках несли важкі кошики на голові.

(Продовження. Початок у минулому номері додатка "Місто").
Окрім швабів, на Роші також поселилися представники інших національностей. Ніколи між ними, як запевняє автор книги "Роша – мій дім", не було сварок чи суперечок. Ця фантастична суміш різних етнічних груп та релігій містила плутанину мов, на якій спілкуватися могли лише ті, хто виріс у цьому багатомовному районі.



Про ковбасу і кмінний хліб

Проживало тут багато євреїв, які займалися комерцією. Райнгольд Вайзер пише: "На самому початку передмістя Роші, коли по Шилербергу спускатися з міста і перейти міст через Клокучкабах, праворуч, після Бараніцкіґассе, був продуктовий магазин пана та пані Шварцкопф. Вони забезпечували багатьох жителів продуктами харчування, нафтою та іншими предметами домашнього вжитку на широкій території. Покупцями цього магазину були мешканці далеко аж до Deutche Feld, Кандіаґассе та Рошер Гаупштрассе. Коли був день зарплати, подружжя мало багато роботи. У цьому ж будинку була м`ясна лавка поляка Незельського. Якість м`яса та ковбас його виробу була добре відомою і дуже хорошою. Але особливо "Wiener Würstchen", які можна було теплими відразу їсти в магазині".



Була на Роші пекарня "Кельмер", де випікали смачний кмінний хліб. Моше Корн займався торгівлею худоби, тримав конюшні. Майстер-кушнір Геллер прикрашав зимові пальта вишуканими хутрами або овчиною. Шенк торгував усіма видами борошна, яке охоче купували шваби. Пан Штір тримав ресторан і на вихідних завжди брав українських музик зі скрипкою, басом і цимбалами.

Згадує Вайзер і про місцевого лікаря: "Доктор Ліндельфенд був добрим і корисним духом у всіх сім’ях Роші, коли потрібна була медична допомога, завжди був поруч, оскільки він був єдиним цивільним лікарем на Роші. Зі своєю маленькою каретою і таким самим маленьким конем він швидко їхав до пацієнтів і допомагав у часи потреби. Він мав дуже добрі відносини з жителями Роші, і всі його високо цінували та поважали. Він завжди готовий допомогти і виконував незначні втручання на місці, робив уколи, давав таблетки, які завжди носив у лікарняній валізі, оскільки на Роші не було аптеки".

Збирали за сезон два-три урожаї

Швабки з Роші вирощували чудові овочі, фрукти, квіти і продавали їх на міських ринках. На старовинних фото і поштівках видно, з якою легкістю та грацією жінки несли на голові досить важкі кошики.



Письменник Георгій Дроздовський згадував: "Довгими вервечками сиділи за своїми кошиками швабки з передмістя – Роші й Монастериськи, яку часто називали Манастріц, і пропонували чудові овочі, які можна було порівняти хіба що з болгарськими, що часом завозилися мандрівними купцями. Жінкам з Роші не потрібно було нікуди мандрувати: у них охоче купували найдобірніші дари городу".

"Однак ніхто не помічав, що шлях до ринку для жінок, котрі йшли з Роші, був складним, поки вони нарешті не добиралися до Австріяпляцу. День за днем швабки Роші у своїх національних костюмах несли овочеві продукти у кошиках на голові до міста. Це було дивовижне видовище, дивлячись на них, коли вони йшли дорогою. Продавчині овочів з Роші були прекрасним видовищем зі своїми білими хустками, це було торговою маркою для бездоганних продуктів і водночас доказувало акуратність продавчині овочів із Роші", – згадував Райнгольд Вайзер.

У книзі він описує, як проходив день його мами – маленької, худорлявої, працьовитої жінки. "Великий дідівський годинник вдарив 4-й раз, але для швабки з Роші четверта година це самий час вставати з ліжка, щоб розпочати довгий шлях до Австріяпляцу з підготовленими та чисто вимитими овочами, які напередодні були покладені в плетені кошики. Але спочатку потрібно було погодувати курей, гусей, качок, свиней і кіз. Не слід також забувати і про сніданок для чоловіка і дітей. Після довгого ковтка молока та шматочка хліба з маслом, мати, сильно обтяжена двома-трьома кошиками на голові, рушила до міста. Нарешті прибувши на Австріяпляц, принесені з собою овочі були акуратно розкладені на продаж на розстелених полотнах і запропоновані відвідувачам ринку на продаж. Почався новий день, нові торги за справедливу ціну!"
Продавши останні горох, біб та зелену цибулю, швабки поверталися додому. Але перед цим треба було купити щось для дому та городу, як-от дрова або одного-двох поросят.

На обід були овочевий суп, зелений салат, квашена капуста, смажена підчеревина. Також готували різні десерти: штрудель, книдлі з абрикосами. У неділю і свята подавали каву та смачні тістечка.



Після обіду жінки одягали робочий фартух і бралися до городньої роботи. Кожну рослину треба було полити. Намагалися зібрати з клаптика землі за сезон два – три урожаї. Робота затягувалася до темряви. Овочі знову готували на продаж: сортували, складали в кошики.
Після спільної вечері, яка часто складалася з очищеної відвареної картоплі та маринованих солених огірків, а деколи з ковбасою від власного забою, робота господині не закінчувалася. Вона готувала тісто для випікання хліба у власній печі та недільного пирога. "Матері не дозволялося хворіти, якщо у неї є великий город, сім’я та домашня птиця, за якими слід доглядати. До того ж була білизна, яку на той час ще прали вручну на пральній дошці. Мати готувала пральний луг сама з вареної деревної золи", – пише автор книги.

До старості залишалася стрункою

Росошанська швабка Розалія Шкурей майже до 85 років ходила на ринок, несучи на голові важкий кошик із овочами, яблуками, сливами.

"Мама підкладала під кошик спеціальну подушечку, яку пошила сама і набила її соломою, – пригадувала донька довгожительки Ганна Дмитрівна. – І 25-30 кілограмів підіймала легко, наче пір’їну. Автобуси тоді не їздили, то вона йшла пішки на ринок крутою вулицею 28 червня. Ми ще дивувалися, як легко вона ступала снігом і жодного разу навіть не послизнулася. Я теж намагалася навчитися цього, але не змогла. Може, тому мама до старості залишилася стрункою та підтягнутою".

Розалія Шкурей народилася на Роші в німецькій сім’ї. Її батько Якоб працював у магістраті й наглядав за будівництвом. У родині розмовляли німецькою мовою, але Розалія також добре знала румунську та українську. Жінка пригадувала, що вона та її подруги одягалися в білі вибиті сорочки. Обов’язковим атрибутом кожної швабки був білосніжний фартушок. "Ніхто в Чернівцях не вмів вирощувати таку городину – цибулю, кріп, петрушку, як наші швабки", – запевняла пані Розалія.

(Закінчення у наступному номері додатка "Місто").
Використано матеріали з книги Райнгольда Вайзера "Роша – мій дім".
Світлини з колекції Едварда Туркевича

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram