Переселенка з Торезу Людмила Боднар місяць тому переїхала до села Чорнівка неподалік Чернівців.
"Коли чула звуки пострілів за кілометрів 10 від дому, ще могла копати картоплю на городі. А ось коли бої доходили до Торезу, і звуки стрілянини були дуже гучними, ховалася в підвалі", - пенсіонерка розповідає журналісту molbuk.ua про побачене в зоні АТО.
- Я приїхала 18 серпня до Чернівців. А моя дочка — ще раніше, у червні. Нас поселили в старий порожній будинок у селі Чорнівка — це рідне село мого батька, - каже пенсіонерка. - Коли я приїхала, в будинку було дуже багато хламу різного. Ми самотужки зробили ремонт, але сусіди допомогли нам меблями, посудом...
Доньку відправила сюди ще у червні, бо я ще тоді побачила колону танків, БТР-ів з бійцями ДНР. Це був перший поштовх до того, що нам потрібно втікати з Донбасу. Згодом моя нервова система просто не витримала, коли почались обстріли на Савур-могилі за кілька кілометрів від нас. Там щодня тривали бої. Магазини вже не працювали, пенсій ми не отримували... Харчувалася виключно тим, що зібрала на городі. От, виходжу копати собі картоплі — і тут починаються обстріли. Кидаєш все, і втікаєш. На перших порах ми ховалися в підвалах, а вже потім почали орієнтуватися по звуках — далеко стріляють, чи близько. Коли чули, що обстріли відбуваються в сусідньому місті, то життя в Торезі тривало, всі спокійно ходили, працювали. Коли бої були близько, то я ховалася вдома у глухій кімнаті з міцними стінами. Знала, що, якщо будинок зруйнують, то ці стіни точно залишаться цілими. Не було мобільного зв’язку, не було води...
Згодом почали нам рекомендувати покинути територію. Сказали, що допоможуть вибратися. Вирішила їхати. Бо просто так, самостійно виїхати звідти неможливо — людей розстрілювали просто в автобусах. Ми виїхали в транспорті з табличкою "Діти".
Багато в Торезі вже розчарувалися в ДНР, але тільки зараз. Тих, хто був за Україну, на початку цієї війни там було дуже мало. Взагалі там страшно було навіть говорити українською мовою. Бойовики контролювали всю територію з автоматами. Якщо ти щось погане скажеш про них, то подзвонять, приїдуть до тебе і просто розстріляють.
На жаль, ніхто не знає, і не скаже, скільки це жахіття ще триватиме. Бо ініціатива йде від Путіна. Це його бажання. Наші люди могли помішати розвитку цих подій ще на самому початку війни. Я ж спілкувалася з жінкою з Херсона. Вона живе у приватному секторі. Там жителів теж агітували йти на референдум. А вони просто пішли у свої подвір’я, взяли лопати, вила і сказали: "Ми українці, йдіть звідси, інакше вам буде погано". І вони їх прогнали. Зате в нас на референдум йшли з музикою. Це було свято для наших... Всі нарядно одягнулися... Думали, що в Росію попадуть...
