Художній музей Чернівців прикрасили поєднанням поезії та малярства

В одній рамці - поезія та картина... Стіни художньому музею Чернівців прикрасили виставки берлінської художниці Гельги фон Льовеніх, яка поруч із поетичним текстом видатних письмеників Буковини подає власні переживання у вигляді картини.

"Ти - синя даль. Недосяжний, як сяйво зір..." Це відомі рядки з віршу “Так” німецькомової поетеси родом з Чернівців Зельми Меербаум-Айзінгер. На виставці зверху над віршом подана картина Гельги фон Льовеніх у ніжних блакитних тонах. Водночас читати поезію й одразу бачити її художнє переосмислення - це надзвичайно захопливо. Не дивно, що глядачі надовго затримуються біля кожної поезії з картиною. Дехто, захопившись мистецтвом, не помічає, що вголос начитує поезію...

Відкрилися виставки у Чернівецькому художньому музеї 14 травня. Їх розмістили у у двох залах. Перша називається “Я хочу небо на руки взяти” і присвячена виключно поезіям Зельми Меербаум-Айзінгер - чернівецькій поетесі, яка юною померла у трудовому таборі, але залишила світові неперевершені любовні вірші. Центральним на даній виставці є триптих - картини “Юність”, “Мрія”, “Смерть”, які відтворюють лінію життя Зельми... Друга виставка присвячена мотивам криниць в німецькомовній поезії Буковини. Усього до уваги глядачів - 48 художніх робіт, поданих із такою ж кількістю поетичних творів.

- Спроби поєднання двох мистецтв, скажімо, поезії та малярства, мають давню історію, - говорить перекладач, літературознавець Петро РИХЛО. - Ще у давніх греків утвердилася думка, що малярство - це німа поезія... Ці дві сфері, які часом здаються далекими, насправді, є дуже спорідненими. Сьогодні у Чернівцях знаменний день, бо до нас завітала німецька художниця із двома виставками. Унікальність дійства, по-перше, у тому, що у нас не так часто виставляються німецькі художниці. А по-друге, німецька художниця, яка живе і творить у Берліні, присвятила дві свої виставки феномену Буковини... Художниця має своєрідний погляд. Вона не ілюструє поезію, а дає свою інтерпритацію. Її картини не можуть сприйматися без поетичного тексту. Бачимо, як в одній рамці є єдність тексту та картини. Особливе поєднання. Ми читаємо вірш, дивимося картину, переосмилюємо... Це мистецтво діалогу.