Пташечки-віщунки, білосніжні єдинороги, мадонна у буковинських садах, яскраві українські сонюхи, крилаті коні, які біжать до сонця... У кожній роботі - душа чернівецької художниці, заслуженого працівника культури України Олени Михайленко. Видатної художниці не стало рік тому, і у пам’ять про мисткиню Центр культури "Вернісаж" наповнили її сонячними роботами.

На відкриття виставки 25 квітня зібрався повний зал “Вернісажу". Цікаво було вдивлятися у казкові картини Олени Михайленко і вслухатися в розмови людей поряд: “Її картини - це ніби опинитися у середині народної української казки”, “Як по веселці ідеш”, “Дуже світло...”, “Як я раніше не бачила її картин?”

Справді, якщо ви не бачили картини Олени Михайленко, ви не відкрили для себе особливий казковий всесвіт. Кожна робота виконана за допомогою унікальної авторської техніки. Чи то буковинські сади, чи казкові звірі, чи картини за японськими мотивами, - усе створено за допомогою поєднання ниток, паперу, тканин... Сама ж Олена Михайленко колись говорила: “Моє натхнення – це особливий настрій, якась деталь, яку я відшукую в собі і відтворюю, розвиваю, відкриваю через власні роботи. На моє розуміння мистецтва серйозно вплинули подорожі. Найяскравіші враження залишились після Сходу – Японії, Шрі-Ланки, Індії”.

А ось у малих залах "Вернісажу" можна побачити роботи учнів Олени Михайленко.

- Це виставка учнів разом з видатним учителем-митцем, - говорить учасниця громадської організації "АРТ-НУВО" Наталія ГАВРИЛЕЦЬ. - На виставці - роботи Олени Михайленко та 12-ти учасників громадської організації "АРТ-НУВО", заснованої пані Оленою. Для нас, учасників організації, це дуже велика людина, друга мама. Уявіть перед собою світлу щиру добру людину від Бога і ви побачите Олену Михайленко. Художникам пощастило бути під її керівництвом. Вона і у мистецтві розвивала, і привчала до патріотизму, любити свою країну. Вперше її побачила у художній школі імені Володимира Івасюка. Вона у мене не викладала, але її знали і любили усі. Працювати з нею почала у 2005 році. Вона розвинула моє прагнення малювати. Дуже пам’ятною є розмова з Оленою Михайленко про те, що потрібно шанувати своє українське коріння. Вона казала: “Навіщо кудись їхати? Тут усе є для тебе. Є що творити”. А ще нагадувала, що потрібно увесь час рухатися, працювати, розвивати талант.

Пам’ять своєї вчительки вшанувала і юна, але уже відома чернівецька художниця Ольга Легусова.

- З Оленою Михайленко познайомилися у 2009 році. - каже Ольга. - Прийшла до неї у гості. Чи будень, чи вихідний, чи свято, вона завжди була рада гостям. Її оточували щирі люди і багато хто тягнувся до неї. Пригадую, до неї часто забігав п’ятирічний сусідський хлопчик, він любив бувати на наших зустрічах. Ми говорили про нашу творчість, про перспективи. І завжди після розмови з нею настрій покращувався.
Особливо пам’ятними є її слова віри у мене. Бували моменти, коли вона повертала мої ескізи і говорила: “Ти можеш краще”... Сьогодні на виставці на одній із моїх картин зображена жінка, виткана з квітів. Руки жінки обіймають увесь світ. Це ніби руки Олени Михайленко, яка обіймає своїх учнів та глядачів.