До ювілею багаторічного художнього керівника і головного диригента Заслуженого Буковинського ансамблю пісні і танцю України Андрія Кушніренка в обласній філармонії відкрили кімнату-музей його пам’яті. На дверях табличка "Кімната-музей народного артиста України" Кушніренка Андрія Миколайовича". У невеличкій кімнаті – фортепіано, на столиках під склом – книги, вишита сорочка, диригентська паличка, на стінах – фотографії, афіші, ікона з рушником, великий портрет іменинника, біля вікна – його погруддя зі стрічкою Почесного громадянина Чернівців.
– Андрій Кушніренко пропрацював в обласній філармонії піввіку свого життя з одним колективом. Якщо за рік ми проводили майже 150 концертів, то можна полічити, скільки відбулося за весь час , – каже нинішній художній керівник Заслуженого академічного Буковинського ансамблю пісні і танцю народний артист України Ярослав Солтис. – У цьому кабінеті творилася справжня музика. За цим старим столом, який ми відреставрували, Андрій Миколайович обговорював свої задуми з колективом, творчою радою, зі мною. За цим фортепіано він працював понад 25 років. У оцьому єдиному віконечку світло горіло до пізньої ночі. Збереглося дуже багато різних матеріалів, пов’язаних із творчістю Андрія Кушніренка. Звичайно, що ми не могли це просто так скласти, щоб воно припадало пилом. Тому вирішили створити невеличкий музей у його кабінеті.
"Я приїхала на вечір пам’яті батька, який відбувся вчора у філармонії і де я виступала, – розповіла донька Андрія Миколайовича Ольга Кушніренко, викладач Львівського національного університету кафедри музикознавства. – Спочатку я хотіла стати хормейстером, але тато був проти. Сказав, що це надзвичайно важка праця не для жінки. Таким чином я стала музикознавцем. Тато був великим трудоголіком. Для нього сім’єю був Буковинський ансамбль, а дім – уже потім. Я змалку їздила з батьками на гастролі, знала напам’ять увесь репертуар. Коли вирішувалося питання вручення татові Шевченківської премії, він ходив під пам’ятником Кобзаря з включеним магнітофоном і слухав "Реве та стогне Дніпр широкий". Потім казав, що це Тарас допоміг йому отримати цю премію (сміється, – авт.). Тато був перебірливий тільки в роботі, а вдома нічого не вимагав. Хоча був педантом: щодня одягав піджак і сорочку з краваткою. Любив забавитися зі своїми хоровиками, але на роботі був строгим і вимогливим".
