«Після Бахмутського напрямку вирішив збирати кошти для ЗСУ»: інтерв'ю "МБ" із вокалістом гурту «Тінь сонця»

Нещодавно у Чернівцях із благодійним концертом виступив вокаліст гурту "Тінь Сонця" Сергій Василюк.

У ексклюзивному інтерв'ю molbuk.ua Сергій Василюк розповів, про те, як вступив до війська, його обов’язки як солдата, благодійні концерти для підтримки ЗСУ та найважче під час виступів.

- Скажіть, будь ласка, коли ви вступили до війська?

- У ТРО пішов минулого березня. Спочатку мені треба було убезпечити сім’ю, у мене двоє діток. Потім, раз по раз намагався десь прилаштуватися. І тільки по знайомству вдалося потрапити в ТРО.

-Що відчули, коли одягли форму?

-Не було ніякого пафосу. Просто зрозумів, що тепер у формі і маю нові зобов’язання. Більше я відчув, коли отримав звання старшого солдата. Це вище звання солдатського складу в ЗСУ. Для мене це найбільша винагорода тому, що брав участь у звільнені Харківської області.

- Які у вас обов’язки, як у солдата?

- Я командир мінометного розрахунку. У мої обов’язки входить організація поїздок на бойовий вихід, тобто, проконтролювати, щоб взяли їжу, щоб був бензин. Це по господарській роботі.
Безпосередньо мої бойові обов’язки - чекати на координати, цілі, розраховувати політ міни на планшеті. Далі треба поставити вогневу позицію спеціальним пристроєм, який називається бусоль. Ставиш міномет по бусолі, робиш постріл по ворогу і чекаєш відповідь від аеророзвідки.

-
Коли ви вирішили їздити по містах з концертами для підтримки ЗСУ?

-Цим я займався ще до великої війни. Минулого року були разові акції, тоді вже був у Збройних Силах. Цього разу так склалося, що ми довгий час відпочивали після Бахмутського напряму. Сидіти без діла довго не міг, тому вирішив, що буду збирати кошти на підрозділ. Керівництво дозволило. Почав формувати тур. Я сам їжджу. Зрідка, коли це неподалік Києва, то надає допомогу волонтерський центр UAHELP. Хоча вони й так допомагають, але зараз підтримують мій тур інформаційно. Створили електронну банку для переказів коштів.

- Як сприймають військові те, що ви їдете з концертами?

- Хто нормально, а хто не дуже. Не всім це зрозуміло та звично. Це досить делікатне питання. Принаймні в моєму підрозділі, ніхто не скаже, що я "філонив", коли ми працювали на Бахмутському напрямку.

- Що ви відчуваєте, коли виступаєте для військових? Які їм пісні зазвичай виконуєте?

-Якщо це близькі знайомі та серед них багато шанувальників творчості "Тінь сонця", то, звичайно, емоції особливі. Також багато чого залежить від умов. Інколи є величезна зала військових, але немає того ефекту. А буває граєш на якійсь хаті, де всього їх п’ятеро і це виходить настільки зворушливо. Цікаво, що на початку російсько-української війни у 2014 році, був серйозний емоційний перепад. Все залежало чи граєш ти для добровольців, чи для мобілізованих. У перших, це завжди дуже піднесено. У других, часом було взагалі тяжко. Потім, коли практично всі добровольчі підрозділи були включені в структуру ЗСУ, то відбувся якийсь обмін. І зараз всі виступи успішні. Зазвичай, коли просять виконати "Меч Арея", то завжди жартую, що він ще в дорозі. Часом деякі пісні дуже не очікувано подобаються. От ніколи не забуду, коли грав у 2014 році для азовців у Маріуполі. Думаю, зіграю хлопцям на останок пісню "Додому". Вона була прямо в яблучко.

- Що для вас є найважче під час концертів?

-Якщо я погано чую голос у мікрофоні, то починаю виснажуватися та нервувати, чи витягну я весь концерт. Слава Богу, що за цей місяць гастролей мене оминають застуди і зриви зв’язок. Таке враження, що після проходження бойових завдань, став краще співати.

-Яку найбільшу суму збирали для ЗСУ? На що її витратили?
-Мій особистий рекорд у Києві. Там зібрав 120 тисяч. Серед менших міст, поки що лідирує Обухів - 56 тисяч. А буває, що суттєво менше. На справді, ці суми настільки швидко розлітаються. До прикладу, на ремонт однієї машини йде відразу 20 тисяч. Це може бути один концерт, або навіть більше. За домовленістю з волонтерським центром UAHELP, ми ці 120 тисяч поділили навпіл між моїм підрозділом та 43 артилерійською бригадою. Що пішло на 43 бригаду, я не знаю. Ми придбали зимову гуму для машин.
Зазвичай, кошти йдуть на ремонт автівок, закупівлю дронів, генераторів, старлінків, екофлоу тощо. Всього того, чим держава не забезпечує. Якби можна було зібрати гроші на міномет, ми би давно на нього збирали (жартома).

- Скільки зібрали коштів з концерту в Чернівцях? На що плануєте їх витратити?

-Загалом було зібрано 19 тисяч. Це загальний збір. Частина коштів піде вашому земляку, студентові ЧНУ, який зараз служить у 80-й бригаді Дмитру Немцеву.

- Що вас найбільше вражає під час виступів та чому?

-Коли бабусі дуже поважного віку просять мене виконати "Меч Арея". Я не знаю чому вони хочуть саме цю пісню. Навіть інколи сам дивуюся і думаю: "А вам то навіщо?". Я вам готував "Два кольори мої".

- Що плануєте робити після туру?

- Я повернуся до свого підрозділу. Якщо залишатимемося на бойових, то буду, звичайно, там. Якщо нас відведуть на відновлення в Київ, то по можливості знов-таки старатимуся концертувати.

- Як виникла ідея створити пісню "Коли на серці сумно"?

-Цю мелодію я випадково почав складати в якійсь Вінницькій бібліотеці, на літературному вечорі, на який мене запросили. Відчув, що вона має бути у програші і треба заповнити цей простір. Я досить недовго її писав. Це був 2013, може кінець 2012 року.

- Ви є членом історичного клубу "Холодний Яр". Чим зараз він займається?

-Клуб переважно займається видавництвом книжок епохи визвольної війни часів Української Народної Республіки. Також він трохи торкається теми Другої світової у контексті УПА, але це по мінімуму тому, що більше робить акцент на УНР. Проте зараз виходять книжки про сучасних героїв. Очолює історичний клуб Роман Коваль. Переважно книжки його авторства або в співавторстві ще з кимось.

- Що ви хочете сказати чернівчанам?

- Чернівці - це моє улюблене місто. Зустрічав Новий рік тут двічі. Ну от ні з чим не можу порівняти це почуття, коли в Чернівцях. Це як кохання. Але як, всім українцям хочу сказати, не вішайте носа і водночас не думайте, що в нас на фронті все ідеально, хай інші воюють. Лінія фронту повільно просувається. Треба розуміти, слава Богу, що воно не тут взагалі та якими жертвами це досягається.

Авторка: Ангеліна Петльована

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram