Вшановуватимуть архістратига Михайла й апостола Андрія Первозваного, відзначатимуть Введення в храм Пресвятої Богородиці
Ці свята тепер відзначають за новим стилем.
У зв'язку з переходом на новоюліанський календар два останні свята раніше відзначали у грудні. Також на 13 днів раніше (15 листопада) розпочнеться Різдвяний піст.
Зважує добрі та погані вчинки людини
Архістратига Михайла – 8 листопада (раніше 21 листопада)
Київські князі вважали Святого Михайла своїм захисником, зображували його на стародавніх гербах. Був він і на головній хоругві часів Богдана Хмельницького та на багатьох козацьких прапорах.
– У народній уяві архангел Михайло вважається мужнім лицарем, який перемагає всі темні сили на землі, – розповів етнограф Микола ШКРІБЛЯК. – Саме таким його можна побачити на образах, які є в багатьох оселях буковинців. Часто хлопчиків називають цим іменем. Коли гримів грім, наші предки говорили: "Це архістратиг Михайло веде війну з чортами". Вважали, що від Михайла зима морози кує.
Цього дня не можна було нічого робити, особливо рубати сокирою чи різати ножем, бо святий Михайло образиться. Треба було подбати про нужденних, допомогти самотнім родичам, сусідам, знайомим, бо Святий Михайло зважує всі добрі та погані вчинки людини.
– Вранці всією сім’єю йшли до церкви, молилися, ставили свічки перед образом святого. Потім влаштовували великі гуляння, на які запрошували всю родину. У багатьох буковинських селах храмували, – каже етнограф. – До Михайла мали встигнути відгуляти весілля. Після цього дня вже не можна було йти під вінець. Готувалися до Різдвяного посту.
На Михайла стежили за погодою. Іній цього дня – на великі сніги, а туман – на відлигу. Ніч ясна – зима буде сніжна і красна.
Присвятили доньку служінню Богові
Введення в храм Пресвятої Богородиці – 21 листопада (раніше 4 грудня)
Це одне з 12 найбільших церковних свят. У народі його називають Третьою Пречистою. Батьки Діви Марії, у яких довго не було дітей, дали обітницю: якщо у них народиться дитя, присвятити його служінню Богові. Той вислухав їхні молитви та дав їм донечку. Коли Марії виповнилося три рочки, батьки вирішили виконати свою обіцянку. Вони привели доньку до Єрусалимського храму. На цей спогад церква й встановила свято.
– Як на Різдво й Великдень, на Введення було важливо, хто першим прийде до хати, що принесе – добро чи зло. Тому люди стримувалися йти зранку до сусідів, щоби не було нарікань, – говорить Микола Шкрібляк. – Коли першим увійде гарний молодий чоловік, та ще й з грошима, то це добра ознака: весь рік у хаті всі будуть здорові та заможні. Якщо ж увійде старий та немічний, та ще й бідний, то і хворі всі будуть, і злидні заведуться. Найгірше, коли першою завітає стара баба – то вже добра не жди. Недобре також цього дня щось позичати.
До Введення потрібно завершити всі роботи на полі. Великим гріхом вважається копання землі, бо вона відпочиває і сили набирається.
Цього дня жінкам заборонено прати і шити.
На Третю Пречисту спостерігали за погодою. Якщо цього дня випаде сніг, то швидко розтане. Якщо мороз, то морозним буде й Різдво.
Приніс християнство на українські землі
Апостола Андрія Первозваного – 30 листопада (раніше 13 грудня)
Андрій став першим із 12 апостолів, кого покликав на служіння Ісус Христос. Згідно з легендою, він приніс християнство на українські землі. Як писав Нестор Літописець, апостол встановив хрест на київських горах і мовив: "На цих горах засяє благодать Божа, буде велике місто".
За давніми народними традиціями, на Андрія парубки бешкетували, а дівчата ворожили на майбутнього чоловіка.
– Увечері напередодні Андрія вся молодь сходилася до однієї хати. Дівчата приносили хто що мав: борошно, квашену капусту, сушениці на компот, а хлопці – цукерки. Накривали святковий стіл, жартували, співали, – згадує 86-літня Катерина ШЕВЧУК. – Пекли калиту – такий великий солодкий корж із білого борошна та меду. Місили по черзі – від найстаршої дівчини до наймолодшої. Посередині коржа робили дірку, в яку протягували червону нитку й підвішували високо до сволока. Парубки підстрибували й намагалися відкусити шматок, а в цей час їх намагалися розсмішити. Які б збитки хлопці не робили цього вечора, їм усе прощали. Ниткою снували вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому поверталися, або ставили на ній опудала з гарбуза та запаленою свічкою всередині. Знімали ворота і виносили їх за село або віз виставляли на покрівлю хати. Навіть шибки у вікнах малювали або папером їх затуляли. В хаті темно, всі сплять, бо думають, що ще ніч.
Опівночі дівчата ворожили на свою доленьку.
"Кожній хотілось дізнатися, чи скоро вийде заміж і за кого, – продовжила свою розповідь пані Катерина. – Виходили на вулицю й запитували першого перехожого, як звуть, – це мало бути іменем майбутнього чоловіка. Або писали на клаптиках паперу різні імена, розкладали їх на тарілки й вибирали. Також дослухалися, з якого боку гавкає собака, – з того і наречений прибуде. Ворожили й на дзеркалі, біля якого ставили запалені свічки. Вірили, що в ньому можна побачити свого нареченого. А коли лягали спати, то ставили під ліжко миску з водою, а зверху дощечку, по якій він мав прийти до дівчини".
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
