«Чернівці ніколи не були провінцією»: поет Ігор Померанцев – про столицю Буковини як самобутнє місто

Фото Юлії Вебер

Ігор Померанцев – поет, есеїст, драматург, радіожурналіст, радянський дисидент. Один із ідейних натхненників міжнародного літературного фестивалю Meridian Czernowitz.

Хоча він виїхав із Чернівців ще у 1970-му році, проте ніколи не забував місто, в якому виріс, закінчив школу та університет, де поховані його рідні.

Про це йдеться у публікації "МБ" від 21 вересня, пише molbuk.ua



Щороку Ігор Померанцев приїжджає на поетичні читання Meridian Czernowitz. Гуляє чернівецькими вуличками, спілкується з місцевими літераторами, спостерігає за змінами в місті – зовнішніми та внутрішніми.

Не став винятком і цей рік. Ми зустрілися з Ігорем Яковичем на одному з заходів у рамках поетичних читань. Однією рукою він роздавав автографи, іншою тримав уже порожній бокал вина, який навіть не мав часу наповнити знову.

Поговорили про дух Чернівців – колишніх та сучасних.

"Чернівці – це архітектурний дисидент"

– Пане Ігорю, ви – один із тих, завдяки кому з’явився Meridian Czernowitz. Чи відчуваєте знаковість справи, яку започаткували?

– Для мене дуже важливо бути Іваном, який пам’ятає своє коріння. Для когось Чернівці були "Калинівським ринком". Для мене ж це – місто величезних поетів. Я це відчув ще в молоді роки, коли навчався в університеті. Тут жили мої попередники – поети, які писали не тільки німецькою, а й румунською мовами, на ідиші та, звичайно, українською. Зокрема, румунською творив Міхай Емінеску. Юрій Федькович, як і Ольга Кобилянська, починали писати німецькою. Це своєрідна гільдія літераторів, і вона продовжує своє життя. Хтось повинен був пронести далі цю літературну естафетну палицю. Так сталося, що це зробив я.

Зараз у Чернівцях живуть першокласні літератори: Сашко Бойченко, Сергій Воронцов, Юрій Чорней, Володимир Килинич, Валентин Ткач. Вони сформували вже новий корпус буковинської літератури. Тобто я – не єдина людина, яка відчуває цей ґрунт.

– Яким є дух Чернівців?

– Це місто зі своєю біографією, і вона дуже багата. У Чернівців завжди був свій профіль – у часи панування тут і Османської, і Австрійської імперій. Це така вузлова станція культур і мов. Ще в юності я зрозумів, що це дуже незвичайне місто. Дисидентів тут залишилося не більше пів дюжини. Серед них - Йосиф Зісельс і я. Але саме місто було архітектурним дисидентом. Воно було, якщо так можна сказати, антирадянським. І це стало вакциною. У чернівецької архітектури є сюжет. Тут немає хаосу, як у Москві, наприклад. Коли свого часу навідався до російської столиці, у мене виникло відчуття, наче я опинився в Улан-Баторі (столиця Монголії – ред.). Для мене, чернівчанина, там усе якось так розкидано, наче намети. А в Чернівців є залізний урбаністичний сюжет. Тут не випадково площа – то є площа, і до неї збігаються вулиці, які відтак впадають в іншу площу. У цьому є логіка, раціо. Немає хаосу, який часто присутній у російських містах.

"Чукотка" показала, що може бути столицею"

– Чи відчуваєте тут якісь зміни?

– Треба відчувати головне – домінанту. Для мене домінанта – це багатокультурність, вузол, де сходяться багато доріг. На цьому вузлі бачу багато потягів, і вони в динаміці. Ця динаміка – одна з рис життя міста. Це свідчення того, що місто живе. Воно, хоч і невелике, проте не затхле, не провінційне.

– Тобто Чернівці не можна назвати провінцією?

– Ні! Навіть між Першою та Другою світовими війнами тут жили геніальні поети. Тепер уже цілком очевидно, що місто було таємною столицею німецькомовної літератури. Тож ні, це далеко не провінція.

– Колись Буковина вважалася краєм Австро-Угорської імперії…

–У XIX сторіччі – так. Є така стара угорська пісня про те, як жовняр повертається з Буковини до Угорщини. І це звучало так, наче він їде на якусь Чукотку. Тобто з точки зору мешканців Будапешта, до прикладу, Чернівці, можливо, здавалися чимось дуже віддаленим. Але "Чукотка" показала, що вона може бути столицею.



"Український елемент тут завжди був дуже важливим"

– Та чи мали в Чернівцях достатню вагу самі українці?

– Звісно. Час від часу керівниками міста, університету були саме вони. Цей український елемент завжди був дуже важливим. До прикладу, мій батько працював у газеті "Радянська Буковина". І в нас постійно гостювали українські письменники. Їхні книги лежали на наших полицях, а в будинку лунала українська мова. Тож для мене як для дитини Чернівці були містом письменників – передусім українських.

– Чи не хотіли б оселитися тут – місті свого дитинства?

– Я мешкаю в Празі. Прага, як і Чернівці, – частина колишньої Австрійської імперії. Я наче приречений жити в цій імперії... Більше того, я збирався померти в італійському Трієсті – теж Австрійська імперія, тільки на морі. Це була моя мрія, така красива траєкторія життя. Але англійці мені плюнули в душу – провели "брексіт", і тепер я не маю права жити в ЄС більш ніж пів року. Ось так англійці споганили мою смерть (сміється – ред.).

У Чернівцях же поховані мої батьки. Сподіваюся колись доєднатися до них. Якщо все буде гаразд, приїду сюди знову через рік.



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram