«У боротьбі з раком допоможуть маленькі кроки»: історія відомої фотографині з Чернівців

Богдану Герасимчук дуже добре знають у Чернівцях як відомого фотографа. Колись кожна наречена мріяла замовити саме її послуги на власне весілля.

Інстаграм молодої жінки рясніє професійними фото весільних суконь і не тільки. Гарна картинка, яскраве життя... Для всіх стало справжнім шоком, коли Богдана опублікувала пост, в якому зізналася, що хворіє на рак.

Про це йдеться у публікації "МБ", пише molbuk.ua



Хвороба прийшла несподівано у 2020 році. Наразі, після важких випробувань, молода жінка перебуває у ремісії. Про те, як виявила недугу, про усвідомлення, прийняття, боротьбу та віру у майбутнє Богдана поділилася з нашим виданням.

Зустрілися ми з Богданою Герасимчук у затишному закладі у центрі Чернівців, який вона разом із партнерами відкрила під час свого лікування.

– Моя хвороба і лікування не були суцільним зануренням. Я проживала звичайне життя від хімії до хімії, – розповідає 38-річна Богдана Герасимчук. – У цей період я відкрила власний заклад харчування, провела 35 комерційних фотосесій, з’їздила у Київ на фотозйомки, побувала в Італії та Туреччині. Але прийшла до цього я не одразу. Для мене було великим відкриттям, що у цьому
всьому є життя.

Раніше у мене була установка: якщо хтось хворіє на рак, то це обов’язково вже смерть, потрібно йти прощатися. Однак я зрозуміла, що я живу, рухаюся, усвідомила, що з цим можна жити. Це, як будь-яка хвороба, просто потребує більшого, важчого лікування. Насправді є великий відсоток позитивних результатів лікування раку, але люди чомусь соромляться про це говорити.

Про початок хвороби

– Рак не болить, особливо на перших стадіях. Щось відчути, побачити можна, коли вже більш пізня форма. Саме тому лікарі закликають проходити профілактичні огляди раз на пів року чи раз на рік, – каже чернівчанка. – Мене ніщо не турбувало, не боліло. Якби я спиралася лише на свої відчуття, то я б ніколи не зрозуміла, що відбувається щось не те. Пригадую, був жовтень 2020
року. Вночі чомусь не могла заснути, раптом на грудях пальцями відчула маленьку пухлину – не більше одного сантиметра. Я завмерла, не могла дочекатися ранку, щоб записатися до лікаря. Лікар був якраз у відпустці, тому мені довелося ще два тижні чекати на прийом, бо хотіла потрапити саме до цього фахівця. Лікар мене заспокоїв, сказав, що це схоже на фіброаденому,
тобто доброякісне утворення. Я зробила УЗД, мамографію, була на огляді у мамолога. Призначили ліки, від яких пухлина мала розсмоктатися. Я пропила ліки місяць, однак нічого не розсмокталося.

У лютому 2020 року вирішили видалити ту пухлину. Перша гістологія була якась неоднозначна, друга гістологія показала, що є п’ять відсотків ракових клітин. Мені запропонували променеву і гормональну терапію. Однак я прийняла рішення не лікуватися. Мій страх мене затьмарив, я не розібралася до кінця. Я закрилася: "це не про мене", і пішла далі жити.

До того у мене було дуже болісне розлучення з батьком моєї доньки. Я багато працювала з психотерапевтом, у різних психологічних колах. Тому вірила, що за допомогою психології, психосоматики зможу вплинути на своє тіло. Так було протягом дев’яти місяців, доки знову у жовтні, але вже через рік – у 2021 році –, я не намацала у себе на тому ж місці дрібні пухлинки. Тоді я знову не хотіла вірити у це.

Лікар сказав, що терміново потрібно їхати на МРТ. Я не поїхала, відклала ще на два місяці. А потім до мене прийшов страх... І тепер, через два місяці, я вже терміново поїхала на МРТ (усміхається, – авт.).



Про прийняття

– На МРТ лікар сказав, що це все-таки більше схоже на онкологію і що потрібно терміново лікуватися. Я поїхала в Київ почути ще одну думку, – пригадує Богдана. – Там мені попався дуже жорсткий лікар, який просто в очі сказав: у вас рак, ви або лікуєтеся, або помрете. Був шок, сльози, нерозуміння...

Найбільше боялася за дитину. І саме заради донечки я почала лікування, бо хотіла, щоб моя дитина росла з мамою. Я виплакалася один день, а через день у моєї Терези (так звати донечку, – авт.) був день народження. І я вирішила: даю собі два дні, щоб поплакати, а післязавтра маю відсвяткувати день народження дитини. Це дуже допомогло. І реально у день народження доньки
я встала і пішла святкувати.



Про підтримку

– Мій нинішній чоловік мене дуже підтримував. Великий страх з’являється через невідомість: а що буде далі? У цей момент здається, що це нескінченна історія. Він сказав мені дуже важливі слова: "Тобі допоможуть маленькі кроки". Сьогодні я планую своє життя до операції, потім – операція.

Наступний крок – хіміотерапія. Після того буду планувати далі життя. І це мені дійсно допомогло. Також великою підтримкою для мене було стеження у закритій Фейсбук-групі "Афіна. Жінки проти раку" за тими, хто лікується або вже пройшов лікування. Там
всі охочі виставляють свої історії, і це реально допомагає. Я розуміла, що я не одна така, що хтось уже пройшов цей шлях, і що його можливо пройти. Це давало зв’язок із реальністю.

Про лікування

– Лікувалася я у Чернівцях у приватній клініці. Отримала свій діагноз 9 лютого 2022 року. 14 лютого була у лікаря в Києві, який жорстко мені сказав: ви або лікуєтеся, або помрете. 19 лютого у мене було КТ, де сказали, що метастазів немає. А 24 лютого починається війна, – розповідає молода жінка. – І тоді, на фоні війни, я зрозуміла, що моя хвороба – це не так уже й страшно, і мені
полегшало: "У мене все можна вилікувати". У 2022 році, під час лікування, я мінімізувала спостерігання за новинами. У мене була своя тема, на яку мені потрібно було скеровувати енергію. Тим паче, на війну вплинути ми не можемо. Можемо лише донатити.

Була ще одна операція. Видаляли пухлини плюс лімфовузли. На щастя, метастазів не було. Лікування тривало дев’ять місяців, і весь цей час відбувалося переосмислення. У мене з’явилася цінність життя, я почала відчувати його смак. Почала більше часу приділяти собі, тим речам, які я люблю, менше працювати. Ми всі поспішаємо заробити грошей, досягнути висот, угодити чоловікові, дітям, прибрати, а на себе не те, що не вистачає часу – навіть установки такої немає. Це надбане, ми з цим не народилися, але з цим потрібно працювати. Мені дуже допомогла робота з психотерапевтом. Я звільнилася від дуже багато чого зайвого у своєму житті. Мені стало легше і радісніше жити.



Про волосся

– Після першої хіміотерапії десь на другий тиждень волосся відмирає і починає випадати. Дуже болить шкіра голови. Таке відчуття, ніби у тебе дуже тугий хвостик, але болить не в одному якомусь місці, а вся поверхня голови, – ділиться Богдана Герасимчук. – Коли волосся стрижеш, ця неприємність зникає, плюс воно випадає, тож який зміст ходити з трьома волосинами? У більшості я ходила без перуки. У мене була супер коротка стрижка. Мені хотілося донести до людей, що таке є, і з цим потрібно жити. Без волосся мені
спочатку дуже сподобалося. А потім ходила повністю лиса. Не весь одяг підходив. Хотілося одягнути сукню, а вона не підходить.

Коли мені захотілося волосся, я купила дві перуки. Причому одну блондинку, хоча ніколи блондинкою не була. А потім така радість була, коли волосся почало відростати!

Порада іншим

– Якщо ви зіткнулися з невтішним діагнозом, дайте собі час виплакатися, якщо це вам потрібно, – радить Богдана. – Знайдіть коло людей, з ким можна це розділити. Це можуть бути подруги, чоловік, психотерапевт. Не знаю, чи варто цим ділитися з мамою, адже у неї будуть свої переживання. А далі розбивайте все на маленькі кроки. Усвідомлювати, що може бути по-різному можна, але
налаштовуватися на позитив та позитивний результат лікування.

Наразі у мене ремісія. Я щаслива мама шестирічної донечки, яка цього року йде у перший клас. Моє лікування ще продовжуватиметься 10 років – просто одна таблетка на день і все. Воно мені не заважає. Єдине – із завмиранням проходжу
профілактичні огляди, ділю все на маленькі кроки. Це трохи впливає на якість мого життя, і це те, з чим я маю ще попрацювати.

Важливо!

Як часто потрібно обстежувати груди у лікаря?

- Для жінок віком 20-35 років, які не мають скарг, достатньо щорічного лікарського огляду молочних залоз. Якщо під час огляду грудей виявляють ущільнення, наступним діагностичним кроком обирають УЗД молочних залоз.

- У віці 35-40 років профілактичний огляд також полягає у щорічному обстеженні грудей лікарем. При виявленні утворень молочної залози для додаткової діагностики поряд із УЗД лікар може призначити мамографію. Іноді навіть за відсутності скарг у віці до 40 років рекомендують отримати першу в житті мамограму, за якою надалі можна буде відстежувати зміни у структурі молочних залоз.

- Починаючи з віку 40 років, крім щорічного профілактичного огляду, усім жінкам рекомендують проходити мамографію 1 раз на 2 роки.



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram