У мікрорайоні Роша – наче в справжньому селі: криниця є практично на кожному подвір’ї. Для мешканців це необхідність, адже більшість вулиць тут без централізованого водопостачання, а також каналізації.
Як живеться людям без таких, здавалося б, елементарних на сьогодні зручностей, дізнавалася кореспондентка "МБ", пише molbuk.ua
"Вечорами течуть струмки із запашком"
Коли спускаєшся з центру міста на Рошу, потрапляєш наче в інший світ. Бо ген там, на горі, де видніється університет, вода ще є, а вже тут, унизу, блага цивілізації закінчилися.
На вулиці Параджанова (колишня Нахімова) з магазину виходить жінка з пакунками. Розповідає, що мешкає на сусідній вулиці Гурамішвілі. Міська вода у неї є, а от каналізацією слугує вигрібна яма. Та й то воду "з міста" вона має завдяки своїй праці.
"На моїй вулиці лише я маю "міську" воду, – каже пані Олександра. – І ще сусід, який поряд, на Вишиваного. Ми тягнули з вулиці Параджанова, копали траншеї метрів 80 завдовжки. Робила це самотужки, лише вкінці трохи трактор докопував, взяв за це майже чотири тисячі гривень".
Жінка розповідає: щойно переїхала на Рошу кілька років тому, одразу взялася прокладати воду. Бо ж як без неї? Ванни в хаті поки що немає, але планують робити.
"Влітку набираю води в тазики – і купаємося на вулиці. Сусідів близько немає, довкола хащі, тож можемо собі дозволити таке. Взимку, звісно, проблемніше. Якщо хочемо помитися з комфортом у душі, йдемо до родичів у центр", – розповідає.
Зате туалет – у хаті. Замість каналізації – вигрібна яма, яку пані Олександра теж викопала власними силами.
"Ні, мої діти не ходять на відро. У нас, слава Богу, цей кам’яний вік відійшов. Ми ж не москалі, щоби так жити", – сміється жінка.
"Якби була міська каналізація, воно б, звісно, краще. Уся вулиця Гурамішвілі – без водопостачання та водовідведення. І коли вигрібні ями в людей починають наповнюватися, – це сморід конкретний. А ще тут багато підземних вод. То часто просто не розумієш, чи то підземні води течуть, чи це вже хтось на дорогу качає нечистоти. Бо чомусь там ввечері, буває, струмочки течуть із запашком.
Нещодавно сусідка збирала підписи, щоби відремонтували дорогу. Бо на нашій вулиці страшна дорога, просто жах. Приїхала комісія. Вийшли, подивилися, кажуть: "Тут ще багато років дороги не буде, бо немає ні каналізації, ні водопостачання. Тому нічого не чекайте". Така ж ситуація на вулиці Вишиваного: там також лише криниці, вигрібні ями й погана дорога, – провадить співрозмовниця.
Читайте також: На території колишнього шкільного саду в Чернівцях зводять котеджне містечко - фото
"Усі миємося в тазику"
Пан Дмитро мешкає на Стрийській, 60. Каже, більша частина вулиці також має централізоване водопостачання. А от каналізації немає.
"Живу на Стрийській, 60. То там є міська вода. Та чи до самого верху вулиці прокладений водогін, не знаю. Принаймні є до того місця, де асфальт. Щоправда, труби часто проривають, відповідно, їх часто ремонтують. Тому тут навіть уже дорогу не роблять", – пояснює чоловік.
Проте його родина до централізованого водопостачання вирішила не підключатися: як звикли собі віддавна користуватися водою з криниці, так і досі продовжують. Каже, так їм зручно. Воду з криниці до будинку закачує насос. У хаті є ванна, туалет – усе як має бути.
"Ми викопали вигрібну яму. Чистити її треба раз на три місяці або хоча б раз на пів року: залежно від величини та рівня замуленості", – додає пан Дмитро.
А ось у мешканки будинку №22 на вулиці Вижницькій пані Оксани у хаті немає ні води, ні туалету. Немає води й у криниці: зникла кілька років тому. Щоби її дістатися, треба прокопати криницю глибше, проте у жінки на це коштів немає. Тож ходить із відрами до сусідів. Скільки так наносила води відрами, й полічити не може.
"Дуже багато", – тільки й махнула рукою.
Таким чином і готує, і пере, і купається. Виростила трьох дітей, найменшій зараз 12 років. І всім їм доводиться митися в тазику. Та й у туалет бігати на вулицю. Взимку ж – на відро. Вигрібної ями теж немає.
"Виливаємо все на город, у землю", – каже.
"Трьох дітей так виростила, а що робити. Так колись жили наші предки, тепер і ми так живемо. Вже якось і звикли, – зізнається жінка. – Коли ще були живі мої батьки, то чистили криницю. Потім вода безслідно зникла. Що вже тільки не робили, нічого не допомогло. Відтоді дуже тяжко, – зітхає пані Оксана. – Добре, що хоч сусід викопав глибокий колодязь і має воду. А ще добре, що ділиться. Якби не він, не уявляю, що б робила. Бо де ту воду брати?"
Пані Оксана мріє, що колись на Роші все ж таки з’явиться вода з міста.
"Може, дасть Бог, що тут колись проведуть каналізацію і воду. Он, дорогу ж поремонтували, інтернет провели, може, і води дочекаємося?…"
"Вночі йшли на відро, вдень – на вулицю"
84-річна пані Марія мешкає на Південно-Кільцевій До будинку на Роші навідується як на дачу: попоратися на городі, в саду. Воду, каже, бере з криниці, яку викачує мотор.
"У мене напівавтомат, – каже жінка. – Бо мотор качає лише з криниці, а далі ношу відрами сама. Беру маленькі, бо несила багато нести. Воду грію в тазику. Живемо тут, як у позаминулому столітті".
У цій невеличкій хатині пані Марія виросла та виростила дітей.
"Води не було в хаті, навіть колодязя не мали. А найближчі сусіди такі вредні були, що води не давали. Ми ходили з відрами до інших. Води потрібно було чимало, бо багато дітей", – пригадує співрозмовниця.
А туалет як був на вулиці, так і залишився.
"Вночі йшли на відро, вдень – на вулицю. У дітей були горщики. Але це все пів біди. До всього звикається…"
Ще один мешканець Вижницької, пан Дмитро воду бере з криниці. У нього вода є, бо він живе на початку вулиці.
"А от туди вгору – Вашківська, Горіхівська – то вже люди скаржаться, що нема. Замовляють машини з водою, яку заливають у криниці. Одна машина на три тонни вартує близько восьми тисяч. Сусіди допомагають одне одному, діляться. Я також ніколи не відмовляю, коли просять води".
Офіційно:
Василь Зазуляк, заступник Чернівецького міського голови:
"Йдеться про дуже великі кошти"
"Проєктування водогінних та водостічних труб на Роші було внесене до третьої черги видатків. І казначейство просто не пропускало їх. Вважалося, що це розкіш у воєнний час – платити за таке. Через це ми до кінця березня нічого не могли проєктувати, хоча планували і каналізувати, і забезпечити центральним водопостачанням Рошу.
От буквально з квітня вже з’явилася можливість оплачувати такі роботи. І, відповідно, підрядники вже почали проєктування. Оскільки Роша дуже велика, думаємо рухатися магістральними вулицями. А вже до них мешканці з другорядних вуличок могли б скинутися коштами й підключитися. Йдеться про такі великі вулиці як Заставнянська, Горіхівська, Вижницька, Стрийська. Так, це теж витратно, та це був би вихід із ситуації.
Проєктування водогону та водовідведення – доволі тривалий процес. Гадаю, можливо, цього року запроєктуємо, а далі вже якщо будуть кошториси, розумітимемо ситуацію. Припускаю, що це дуже великі гроші. Може йтися про десятки мільйонів гривень. А то й сотні, якщо говорити про всю Рошу. Це лише мається на увазі прокладання мереж магістральними вулицями з встановленням колодязів на другорядних…
Можливо, будемо розділяти на черги, потроху виходити умовно з центру і помалу підніматися вгору, щоби все було рівномірно".
Здійснено за підтримки Асоціації "Незалежні регіональні видавці України" в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
