Нещодавно минуло 40 днів, як у жорстоких боях з окупантами загинув Герой з Буковини сержант Юрій Лазоряк. Чоловік був учасником АТО, мав відзнаку Президента України.
Кореспондентка "МБ" поспілкувалася із дружиною загиблого героя Ларисою САВЧУК.
Постійно чула: "У мене все є"
– Для нашої сім’ї війна почалася не 24 лютого, а ще у 2014 році. Тоді мій чоловік пішов воювати у зв'язку з мобілізацією. Він був військовий, ремонтував кораблі. У мирному житті ж мав власну пилораму. Коли почалася мобілізація, пішов в армію. Тоді служив також його брат. Це був серпень 2015. З того часу почалася наша війна. Юра завжди казав: "У 2015-му було страшніше. Тоді – не зараз… Зараз є зброя, є чим воювати". Спочатку було дуже важко, матеріального забезпечення практично не було. Я працювала в Чернівцях, і в мене зарплата була вища, ніж у нього на передовій. Ми раз-двічі на тиждень збирали все, що мали, і надсилали туди хлопцям. Це було у 2015-му. На "Новій пошті" персонал мене вже знав, були такі коробки, що я не могла їх зрушити з місця. Хлопці, які там працювали, дивилися на мене і запитували: "Туди?". Я ствердно кивала. На що вони відповідали: "Так, вага посилки ж 10 кілограмів!" – ділиться пані Лариса. – У мого чоловіка завжди була одна фраза на все. Він ніколи не скаржився, що йому чогось не вистачає. Коли б я його не запитала, постійно чула: "У мене все є, мені всього достатньо". І наступна фраза, яку я не забуду ніколи: "Все чудово, прекрасно, тихо, спокійно". І так усі ці роки…
До 24 лютого Юрій Лазоряк відбував службу. Були ротації, коли він приїжджав додому, однак більше часу військовий перебував на Донбасі.
– До 24 лютого ми будували плани, що ж будемо робити в мирному житті. Адже ми ще будуємося. Юрчик хотів створити для нас комфортні умови, він завжди поспішав жити. От приїде у відпустку і швидко щось зробить, добудує, прикрасить. Юра міг зробити за три дні стільки роботи, що не кожен чоловік зробить і за тиждень, – ділиться пані Лариса.
"Він був для мене всім"
Протягом шести місяців, коли був удома, Юрій отримував дзвінки від побратимів із передової, які просили його повернутися.
– Він любив військову службу. Мені здається, що він народився, аби бути військовим. У нього було багато хобі, він мріяв бути вчителем історії, відкрити власну майстерню з виробів по дереву, а ще Юра любив море та кораблі. Але коли він одягав військову форму – ставав іншим. Я навіть не знаю, як це пояснити, –- каже пані Лариса.
За словами дружини, Юрій мав золоті руки.
– Знаєте… Чого б я не торкнулася в будинку, все робив Юрій. Там – рамка, там – комод, стілець… Там його душа. Він був для мене всім, – каже.
Коли розпочалася повномасштабна війна Юрій знову пішов на передову…
– З 24 лютого їх відправили на полігон, потім – під Київ, а потім знову на Донеччину. Увесь цей час він мені казав: "То не у нас гучно, то в сусідів". У мене серце було не на місці. Я читала новини, хвилювалася, однак мій чоловік завжди мене заспокоював. Іноді він не був на зв’язку, але про це мене попереджав. А одного вечора, він написав, що йде на чергування. Після цього чергування Юра кілька днів не виходив на зв’язок, я не знала, куди подітися. До командира не хотіла дзвонити, щоби Юра не ображався. Та одного дня побачила, що до мене під будинок приїхала військова машина, з якої вийшов військовий комісар. Мені стало зле. Я вигукнула: "Що з моїм Юрою?" Військовий лише опустив очі й сказав: "Мені шкода"… Для мене все попливло, як у тумані, – згадує жінка.
Юрій Лазоряк загинув 18 грудня внаслідок мінометного обстрілу на Бахмутському напрямку…
Вічна слава Герою!
“Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів”
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
