На війну – всією родиною: батько і двоє синів з Чернівців тримають оборону на деокупованих територіях - відео

У перші дні війни 58-річний чернівчанин Володимир Савіцький із синами Юрієм та Богданом записалися в тероборону.

Згодом до них приєднався тесть Юрія Сергій Курущак, який повернувся з Португалії, щоб захищати Україну. З початку осені всі вони перебувають на фронті, виконуючи бойові завдання у прикордонній зоні, йдеться у публікації "МБ".



Володимир, Богдан і Сергій служать в одному підрозділі. Їхні побратими жартома називають їх "сватами". А Юрій перебуває в іншому підрозділі.
"Чую від батька: "Надягни шапку, вітер"



"25 лютого Юра з Богданом підійшли до мене і запитали: "Ви з нами, тату, чи ні?" – розповідає Володимир кореспонденту "МБ". – Я подумав, що рано чи пізно мені доведеться це зробити. Тим паче, що працюю в медуніверситеті та є військовозобов'язаним. Відповів синам: "Іду з вами". Хотіли служити всі разом, але не вийшло. Старшого сина забрали в інший підрозділ. А ми з Богданом потрапили в третю роту. І досі разом. Іноді навіть в наряди ходимо в одній групі".



"Те, що батько завжди поруч, з одного боку, приємно. Відчувається підтримка, – каже Богдан, який до війни працював учителем у школі. – Але з іншого боку, щодня чую претензії від нього: "Надягни шапку, вітер надворі", "Де твоя каска?"

Чому я вирішив піти служити? За кілька днів до війни мене взяла злість: чому москалі вирішили, що можуть це робити, наче вони у себе вдома? Найбільше, чого я не хотів, щоби війна прийшла до Чернівців"...

Сергій Курущак долучився до служби в теробороні через кілька місяців після початку війни. Він повернувся з роботи за кордоном і прийшов у військкомат. Сергій має іноземне громадянство, проте це не зупинило його.

"Коли я був ще за кордоном, слухаючи новини з фронту, прийняв рішення, що потрібно їхати в Україну і допомагати ЗСУ, – каже він. – Тим паче, що сват із синами служить. Трохи підлікувався і пішов до військкомату сам, не чекаючи на повістку. Тоді вже мене відправили до цього батальйону".

"Перший шок – від "Градів" і "Смерчів"

Місцевість, оборону якої утримує підрозділ, де служать наші герої, щодня потерпає від артилерійських обстрілів. Також тут зафіксовано роботу ворожих диверсійно-розвідувальних груп. Богдан, який раніше не мав досвіду служби в армії, зізнається, що перші дні на фронті були складними.
"Перший страх, з яким тут стикнувся, – від невизначеності, – каже він. – Ти ніколи знаєш, яка небезпека і де на тебе очікує. З часом стало спокійніше, бо вже маєш розуміння, які завдання потрібно виконувати".

Володимир каже, що найстрашніші враження у нього – від побаченого в населеному пункті Нова Гусарівка неподалік деокупованої Балаклії.

"Це був серйозний укріплений район, де російські солдати добре готувалися, щоб не дати нашому війську пробратися до Балаклії. Був вражений побаченим: там стільки спаленої військової техніки, стільки зруйнованих будинків... У мене побачене викликало шок! Звісно, й перші обстріли були страшними. Перші "гради", "смерчі", ракети, які падають на людей і будинки... І все це на твоїх очах!" – розповів В. Савіцький.
А ось Сергій стверджує, що ще справжнього шоку від війни не відчув.

"Можливо, через те, що поблизу мене ще не "прилітало", – каже він.

"Якщо подивитися на масштаб роботи, який виконують ЗСУ в інших напрямках, то у нас тут ще більш-менш спокійно", – додав Володимир.

"Розкидали продукти по землі, наче перед приниженими"

Більшість жителів населеного пункту, де перебувають чернівчани, після деокупації виїхала до Росії. Ще частина селян переїхала до родичів у Харків та Київ. Нині ж у селі живуть десятки людей, переважно літнього віку. Богдан вважає, що не всім із цих жителів можна довіряти.
"Чим ближче до російського кордону, тим більше все нагадує Росію. Російський стиль життя, традиції, говірка... У перші дні взагалі мало що розумів із того, що вони говорили… Звісно, багато з цих людей нам допомагає. І словом, і фізично. Однак до кінця ми не можемо багатьом із них довіряти. Ми не знаємо, чим вони займалися, коли була окупація", – каже Б. Савіцький.



Володимир розмірковує, чому чимало людей на Слобожанщині мають проросійські настрої.

"Якщо порівнювати життя в Чернівцях і їхнє, то різниця суттєва, – каже він. – Тут люди загнані в кут. Жителі, які мають трактори, машини, допомагають іншим обробляти землі. І вони мусять "відстьобувати" представникам влади чи колишнім міліціонерам за своє право заробляти на життя!

Коли я спілкувався з місцевими, намагався зрозуміти: чому вони так уболівають за Росію? Думають, що там краще. Бо не знають, як живуть на заході України. Я вже не кажу про те, що вони не знають, як живуть у Європі. Натомість думають, що найбільше щастя – десь поблизу Москви.
Один місцевий житель розповів, як росіяни роздавали гуманітарну допомогу, коли ця територія була під окупацією. От їдуть вони машиною і розкидають продукти по землі перед людьми, наче перед якимись приниженими... Люди ходять, збирають той цукор із землі..."

"Дивують ті, хто в тилу поводяться, наче війни немає"

Не всі українці мають воювати на фронті, але кожен мусить допомагати ЗСУ, вважають військовослужбовці. Богдан Савіцький каже: "Не розумію людей, які в тилу поводяться так, наче в Україні немає війни. Хтось переховується від повісток. Чимало з них – переселенці, яких часто можна побачити і в Чернівцях. На мій погляд, саме вони мають бути найбільш зацікавлені, щоби ці території були звільнені. Тому вони зобов'язані допомагати війську.

З іншого боку, не всі можуть воювати. Потрібні люди і в тилу, які займатимуться волонтерством, розвиватимуть економіку. Хтось має йти працювати на оборонний завод, ще хтось шити маскувальні сітки..."

Батько Богдана не засуджує тих, хто з різних причин не вступає до лав ЗСУ. Але не розуміє буковинців, які за хабарі втікають за кордон.
"Від кого і від чого ви втікаєте? Якби, не дай Боже, війна прийшла на Буковину... Куди ти повернешся потім? Краще відправ ті 5000 доларів на потреби ЗСУ", – зауважив Володимир Савіцький.

"Чужого не хочемо, але своє мусимо відвоювати"

Україна обов'язково переможе у війні, вважають наші герої.

"Є бойовий дух у наших хлопців. І в більшості є прагнення до перемоги. Тому війна обов'язково завершиться перемогою!" – вважає С. Курущак.
"Як християнин, вважаю, що Україна переможе тоді, коли на те буде воля Божа, – додає В. Савіцький. – Звісно, дуже шкода, що ми маємо багато втрат. Але це війна. Ми чужого не хочемо, але своє мусимо відвоювати".



А ось Богдан вважає, що Україна має завершити війну наступом на Москву:

"Мусимо виграти цю війну, аби наші діти-онуки у майбутньому не брали зброю до рук. А наша армія має брати Москву. Бо якщо зараз не переможемо, то нема гарантії, що через кілька років все це не почнеться знову".

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram