RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець
Головна | Історія успіху | Історія успіху Допомога захисникам | Медична допомога для переселенців | Він+Вона | ПРО ЧЕРНІВЦІ | Афіша | Підпишись Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів Приєднуйся до читачів
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |


Українська співачка з Чернівців, чий проект "Україна в піснях" сколихнув усю країну, наразі є активним волонтером та воїном мистецтва — виступає в Європі з благодійними концертами та випустила альбом патріотичних пісень.

NAVKA з власного досвіду знає, що таке кохання крізь війну — її чоловік з 2014 року захищає Батьківщину.

В інтерв’ю виданню Телегід артистка вперше розповіла їхню історію.



— Чому тільки зараз вирішили розказати про коханого?

— Раніше такої внутрішньої потреби не відчувала, але з початком війни почали з’являтися думки і розуміння того, що ми не знаємо, яка зустріч або розмова може стати останньою. Тому, розповідаючи про Сергія, я ніби з ним спілкуюся, нагадую, що він неймовірний, що я ним страшенно пишаюся, я щаслива, що життя мені його подарувало. Останнім часом часто думаю, наскільки він крутий — збудував навколо мене такий світ, в якому я не боюся залишитись сама. Найвищий прояв любові — створити навколо своєї коханої такий вир життя, який не дозволить їй подумати, що далі вона не знає, як жити. Я знаю!

— Як ви познайомилися?

— Наша історія почалася дуже дивно. Не пам’ятаємо, як відбулося знайомство, у кого чий номер телефону опинився… Я часто організовувала в Чернівцях зустрічі військових, відчувала відповідальність за наших воїнів, які приїжджають зі Сходу, давала їм впевненість, що їх цінують, чекають, що вони наші Герої. На одній з цих зустрічей був Сергій та хлопці з його підрозділу. Так зав’язалася наша дружба, а паралельно з нею в моєму особистому житті, відбувалася просто неймовірна маячня, яку згадую з жахом. Ніколи не думала, що взагалі можуть бути такі отруйні стосунки у людей. Коли мене колишній чоловік "вкидав" у якісь непрості умови, з яких я не знала як вибратись, у кого просити порятунку — часто зверталася і до Сергія по допомогу.



— Наразі між вами відстань у тисячі кілометрів — як витримуєте розлуку?

— Ми вирішили не торкатися теми боротьби з відстанню, щоб він не відволікався на думки про мою безпеку. Сергій має у своєму підрозділі 50 людей, якими потрібно керувати і не відволікатись на думки про мене; я, в свою чергу, зараз в Німеччині, тримаю тил, організовую тур Європою. Ми просто завжди один одному нагадуємо, наскільки важливими є наші стосунки, наскільки ми вкладаємось, щоб зберегти сім’ю, дім, країну. І просто мріємо про майбутнє. Завжди нагадуємо один одному, що далі нас чекає неймовірна Україна, шалені спільно проведені години, дні, роки. Хоча спершу я страшенно не хотіла їхати з Києва. Планувала йти до тероборони і думала, що Сергій теж буде в Києві. Коли йому довелося вирушати на Південь, я вирішила, що поїду з молодшим сином Максимчиком, якому 9 років, в Чернівці, далі нас занесло в Німеччину…

— Розкажіть про перший день війни у вашій сім’ї.

— День почався з думки: "Невже те, в що не хотілось вірити, але до чого готувалось, почалось?" Перша думка була про те, як зробити так, щоб діти були у безпеці. Далі думала про те, як я буду у цій ситуації боротися за Україну.

— Кому першому зателефонували 24 числа?

— Перші мої дзвінки були двом моїм друзям. Я одразу знала, що вони поїдуть в Чернівці і я хотіла посадити туди свого Максимчика (молодший син), аби його забрали у безпечне місце. На той момент, точно знала, що особисто я хочу залишитися у Києві. Але через те, що два друга виїхало через годину після того, як я перезвонила їм, ми зрозуміли, що не маємо з ким його відправити додому і ми просто спостерігали, як масово з двору їхали автомобілі. Батькам я боялась дзвонити, щоб не турбувати, бо попередньо по новинах подивилась, що в Чернівцях нічого немає. Згодом я вже від них отримала дзвінок.

— Що було у вашій тривожній валізі?

— Продумала я свою тривожну валізу за кілька днів до вторгнення, але склала її вже 24 лютого. В мене було два варіанти сумок: мінімум та максимум. Мінімум, який я мушу мати з собою, про що всі активно говорили. Я навіть за день до того робила пост у фейсбуці, для тих хто не знає, де таку інформацію знайти. Також я мала валізу у варіанті максимум, це були всі мої вишиванки і найдорожча і найменш об’ємна техніка з моєї студії. Я це все підготувала і ця валіза просто чекала в коридорі. На той момент я ще не збиралась нікуди їхати.

— Як пояснили своїм дітям, чому розпочалася війна?

— Так сталось, що за кілька днів до того, мій брат забрав старшого сина Андрійчика в Чернівці через те, що у класі був карантин. Молодший син залишився з нами. За кілька днів до вторгнення я вже все пояснювала молодшому сину, що може бути. Ми йому підготували записочки, заклали в гаманець, я дала йому “тривожні” номери людей, якщо він опиниться в різних випадках. Наприклад, друзі в Києві, які мають автомобілі, друзі, які в Чернівцях, звісно, номери рідних людей. Ми домовились про місце зустрічі у разі, якщо ми загубимось. За ці дні Максимчик дуже різко подорослішав, тому що, якщо раніше йому потрібно було по 10 разів все повторювати, пояснювати, то після початку бомбардування достатньо було сказати "навушники не можна одягати" чи "сьогодні ти будеш спати під батареєю". З першого разу він почав все розуміти, став дуже відповідальним.

— Ви одразу почали займатись волонтерською діяльністю?

– Вже в дорозі з Києва до Чернівців я була весь час на телефоні, організовувала місця-розміщення людей, готувала будівлі. Я чітко розуміла, що спочатку я займусь переселенцями і повернусь далі у своє русло, як у 2014 році, коли я всю свою енергію та ресурс витрачала на допомогу військовим. Коли я приїхала в Чернівці, я зайшла в штаб волонтерів і там були ті ж самі обличчя, з ким ми познайомились у 2014-му. Ті люди, такі рідні, хоч давно вже не бачились. Кожен з волонтерів був з неймовірною енергією віри, з шаленою зарядженістю. Ми домовились, що це останній раз, коли всі разом збираємось, бо після цього росія просто розвалиться, після нашої впертої роботи на захист України.

— Ви ніколи не покидали мистецький фронт та не робили паузи — як вам це вдається при таких обставинах?

– Насправді, коли почалось повномасштабне вторгнення, я настільки відключилась повністю від музики і пройшло десь два тижні, як мені почали писати люди, що потрібні пісні: "Ти щось написала, це дуже зараз потрібно". Я казала, що мені "відрізало", мені здавалось, що я більше не можу писати пісень. Але одного разу я просто сіла за фортепіано і у мене одразу народилась пісня "Це мій Дім". Будь-які струси та стреси дають поштовх до творчості завжди. Творчість – це інструмент, щоб вилити свою енергію. Найбільшим стимулом для мене – є повідомлення та дзвінки від військових та захисників: "Ми захищаємо, а ви тим часом творіть, розвивайте культуру, економіку. Творіть!".

— Ви випустили повноцінний альбом пісень військового часу. Як довго збирали, писали пісні?

– Цей альбом я хотіла випустити ще в минулому році, але почала реалізовувати колядки і вони відтягнули час. Насправді, ця думка в мене вже давно дозріла. Всі пісні, які увійшли в альбом, були написані з 2014 року по 2016 рік. Пісню "Якщо не ми, то хто", я написала після знайомства з Героєм України Андрієм Ковальчуком. Сама пісня оповідає історію Андрія, я її присвятила всім підрозділам Десантно-штурмових військ Україниі самому Андрію. Нині він командувач ОК "Південь" і я страшенно пишаюсь нашим знайомством. Завдяки тому, що я його знаю, я безмежно вірю у перемогу України.

— Яка пісня з альбому була написана під час вторгнення?

– Нова пісня "Це мій дім" не потрапила до альбому. Я не хочу її робити нашвидкоруч, тому що вона насправді є квінтесенцією всіх моїх пісень про війну. — Чому саме така назва? – Оскільки пісня присвячена воїнам Десантно-штурмових військ України, а їх основним гаслом було: "Якщо не ми, то хто? Ніхто крім нас!", звідси і назва Вони завжди були першими історично. Але зараз ця фраза набула всеукраїнського, навіть всесвітнього значення. Кожна відповідальна людина ставить перед собою питання "якщо не я, то хто буде боротись проти нелюдяності, проти звірств, які несе з собою росія?".

— Ви з дітьми переїхали до Німеччини, що послугувало фінальним акордом у цьому рішенні?

– Головним рушієм мого переїзду стало розуміння того, що діти не зможуть нормально вчитись, тому що я повністю пірнула у волонтерство, а школа теж зупинила свою діяльність. Я розуміла, що моя мрія про успішну Україну починається з того, що ми маємо виховати розумних, мудрих, вільних, цілеспрямованих дітей. Рішення про виїзд було прийнято за дві години до нього. Я озвучила, що ми їдемо, не підтверджуючи остаточно, чи буду я їхати. Коли збирала валізу, паралельно розглядала варіант, що зараз зберу і все ж таки не поїду. Стресу ні в кого з нас не було, крім Максимчика. Він розплакався, але потім поговорив з Сергієм по телефону. Сергій сказав такі слова, які моментально заспокоїли сина: “Заспокойся, я обіцяю, що я за твої сльози відомщу русакам”. Цієї ж ночі мій чоловік збив першу свою крилату ракету і збив її на слух, вночі. Син заспокоївся того дня, а наступного вже тішився, що Сергій присвятив йому збиту ракету.

— Розкажіть про свій тур в німецьких містах!

– Нас в Німеччині чекали наші друзі, Марина та Томас, які впродовж двох тижнів вперто наполягали, що я маю переїхати, бо тут є великий фронт роботи для мене. Звісно, що з цією думкою про переїзд було зовсім не просто змиритись, тому я її відкидала. Коли я таки приїхала сюди, друзі допомогли мені з усім, в тому числі з контактами людей, які організовують концерти в Німеччині і так відбулось кілька заходів в яких я брала участь, як один з учасників, а зараз ми плануємо повний тур благодійних сольних концертів усією Німеччиною, а згодом Європою. Всі міста можна буде спостерігати в мене на сторінці в Facebook.

— Ви активно гастролюєте закордоном. Як люди реагують на такі заходи?

– Через те, що концерти підтримують, якраз небайдужі люди, то я зустрічаю лише позитивні реакції і постійні слова підтримки і якісь бажання долучитись та допомогти. Концерти дають можливість зустріти гарних людей, у цей непростий для нас час.

— Коли Україна переможе, напишете про це пісню?

— Я про це зараз не думаю. В принципі, я ніколи не планую, про що б написати. Але думаю, що перемога в такій боротьбі за свою націю надихне на творчість однозначно.



Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber |
Редактор: Галина Олійник
21-06-2022, 10:27
Коментарів 1 Переглядів 2 420

Теги -
Hаписав: werto, Коментарів: 0, Новин: 0, 21 червня 2022 13:50
В новині:
ця маринка ще та курва, купила статтю, сама рсп, які тисячі кілометрів?)) до москви 1300 всього


В останній шлях проведуть сьогодні о 12.00 у Вашківцях.

Пожежники змогли локалізувати вогонь та повністю загасили пожежу
• Новини партнерів
ФОТОРЕПОРТАЖ Переглянути всі фоторепортажі
Організатори запевнили, що вистачить коштів на закупівлю одного автомобіля.


«Наче все завмерло». Блог Галини Олійник
Блог про пішохідні Чернівці
Надії Кремля на похорон НАТО не виправдались. Блог Ярослава Волощука
Вже тисячоліттями у світі панує істина – розділяй та володарюй
ВІДЕО Переглянути все відео

Ми завжди відкриті до співпраці та дуже раді новим клієнтам.

У чому ж полягає відмінність між пивом із цих броварень, ми розпитали у магазині крафтового пива "Чорні вівці"

З 1 до 31 липня у медичному центрі діє акція – при записі на консультацію кардіолога ЕКГ безкоштовне.

Станьте на крок ближче до мети – отримайте консультацію у кваліфікованих спеціалістів щодо деталей будівництва СЕС та замовляйте економічні прорахунки для вашого підприємства.

"Контінентал" планує зібрати врожай із загальної площі 86,2 тис. га.
Привітання з Днем Конституції України директора ДП «Путильське лісове господарство» Василя Слижука*

Привітання з Днем Конституції України директора ДП "Путильське лісове господарство" Василя Слижука
• Теги