«Путін напав, бо не любить читати книжок»: журналіст Тарас Марусик – про роль української мови у війні

Відомий київський журналіст і публіцист, фахівець із мовної політики Тарас Марусик днями презентував у Чернівцях свою нову книгу "30 років незалежності: мовні акти, які змінюють Україну".

Про це йдеться у публікації "МБ" від 2 червня, пише molbuk.ua



"Просимо вас нас поважати"


– Чому мода на все українське виникає лише в період найбільших криз і загострень у нашій державі?

– Упродовж багатьох століть українці як етнос та суспільство були постійно відчуженими від влади. Тобто було українське суспільство, а поруч існувала неукраїнська влада. Був певний консенсус у різні невоєнні епохи між цією владою та суспільством. А коли вже ця "потьомкінська" влада зривала із себе "машкару" та заходила занадто далеко, українське суспільство давало відсіч. Це горизонтальне суспільство – не кочівне, а хліборобське, яке любить господарювати на своїй території й не любить, коли йому хтось заважає.

Якщо говорити про останні 30 років, то таких криз було декілька: революція на граніті, Помаранчева революція, Революція гідності, війна. Але весь час українська проблема була в тому, що громадяни демонстрували дива героїзму, а після перемоги вони відходили на ті ж самі позиції, що й раніше. Тоді владу знову осідали "потьомкінські" елементи. І українці, замість того, щоб доводити результати своєї перемоги до звершеної форми, знову віддавали державу в руки тієї самої неукраїнської влади. І так тривало й триває досі.

– Російська мова в побуті українців – чи варто з нею боротися?

– Дуже складне питання. На нього немає простої та прямолінійної відповіді. Треба віддати належне кожному поруху російськомовних українців щодо переходу на українську мову. Ці люди просто пропускають через себе весь той жах, створений Росією, який вони не могли уявити! Через усвідомлення, через індивідуальне очищення вони переходять на українську мову.

Через десять днів після початку війни я переїхав з Києва до Яремча. Дуже багато людей не хочуть переходити на українську. Я це констатував, побачивши багатьох переселенців у Карпатах. Це мене дуже неприємно вразило. Але в одній-другій крамниці побачив видрукувані на аркуші А4 прохання біля кожної каси: "Шановні переселенці, ми співчуваємо ситуації, в якій ви опинилися. Але просимо не тягнути сюди русскій мір та російську мову. Просимо вас нас поважати".



"Матюки й блатна пісня – суть примітивної російської культури"


– Парадоксально, що одним із символів незламності українців у цій війні стало саме російськомовне звернення на адресу ворожого корабля.

– Цей нечуваний опір України як суспільства багато чого перекреслює, змінює, кардинально перевертає. Якби події з цим кораблем відбувалися в якомусь іншому часі, а не зараз, то, можливо б існували якісь застереження. Але ця обсценна лексика нині має зовсім інше навантаження. Як і та кричалка про Путіна, яку раніше вигадали харківські футбольні вболівальники. Ця ненормативна лексика – не те саме, що звучить у природного носія російської мови у повсякденному житті. Ми це вже почули під час розшифровок телефонних розмов окупантів – між дружиною і чоловіком, між мамою і сином. Таке важко уявити в українському контексті! Тому й не дивно, що російська блатна пісня, шансон, цей "владімірскій централ" – це і є вся суть російської примітивної пісенної культури.

Тому навантаження цієї обсценної лексики в українських вустах є зовсім іншим. Це не просто політичне гасло, це – наш опір брутальній агресії Росії.

– Уже не перший рік статистика ютубу в українському сегменті дедалі частіше демонструє популярність російськомовного продукту...

– Це є ознакою тривалої окупації нашого простору. І ознакою "потьомкінської" української влади. М’яко кажучи, її недоопрацювань. А якщо грубо – її колаборантства з Кремлем у різних виявах. І це тривало десятки років на різних рівнях. На жаль, більшість владників за період незалежності України були "заточені" на російську мову і культуру. Вони добре рахували гроші, це давало хороший дохід.



– З початком війни президент Зеленський почав активніше і більш впевнено спілкуватися українською.

– Ще недосконале володіння українською в нього. І це добре видно не тоді, коли він виголошує свої блискучі промови, а тоді, коли він говорить українською наживо. Відчувається брак практики, нестача лексики, відчутні великі паузи... Але він має доброго вчителя – Олександра Авраменка.

Зеленський як людина, м’яко кажучи, далека від українства, зараз почав одержувати таку інформацію, якої він ніколи в житті не мав. У тому числі й секретну. Він почав розвиватися. Звісно, дехто каже, що це акторство. Гадаю, період після перемоги покаже, чи це було акторство.

– Чому Путін розпочав війну і яке місце тут займає питання мови?

– На мою думку, Путін розпочав війну через свою хворобливу переконаність, що українського народу не існує. По-друге, Путін, виявляється, не любить читати книжки. Якщо говорити на сленгу, це "кінчена" людина. Якщо президент не читає книжок, то стає зрозумілим, чому його підлеглі крадуть унітази.

Інша причина – мова. Це ключовий момент і можлива зачіпка через те, що упродовж кількох століть імперії в центрі Москви вдалося зрусифікувати великі території та значну частину людей. Внуки і правнуки тих зросійщених українців тепер повертаються до свого, щиро переходять на українську. Мета Путіна і його кліки – загальмувати цей природний процес. Але йому це не вдасться.



З досьє "МБ"




Тарас Марусик (1955 р.н.) – журналіст, публіцист, перекладач, фахівець з мовної політики.

Входить до Національної спілки журналістів України, Спілки франкомовної преси (Union de la presse francophone), Національної спілки письменників України.

У 2021 році відзначений премією імені Івана Огієнка.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber |