Сім'я Катерушів з Києва, яка мешкає у родичів на Буковині була змушена через війну покинути рідну домівку.
- Чому ви з сім'єю приїхали саме у Чернівці?
- "Ще до початку повномасштабного вторгнення Росії, у мене було нехороше передчуття. У Києві говорили, що нічого не буде, ніхто не нападе, але тривожні валізи ми все ж склали і поїхали з чоловіком і дітьми до моїх батьків на Черкащину. У перші дні війни було дуже страшно, тривоги невчухали і ми постійно бігали то у підвал, то з підвалу. Моїм дітям, іноді, доводилося спати у підвалі на картоплі. Над нами постійно літали воєнні літаки. Моя старша донечка запитувала, що відбувається, ми їй казали, що це квест і коли ми пройдемо всі завдання, то отримаємо подарунок. Менша ще нічого не розуміла, тому з цим було легше. Ми розуміли, що так довго тривати не може і прийняли рішення їхати до родичів на захід України. У Чернівцях ситуація краща, нас прийняли дуже тепло, на душі стало спокійніше".
- Як ви тут облаштувалися, чи всього вистачає?
- "У Чернівцях дуже гарно, останній раз я тут була у відрядженні ще до війни, хто ж знав, що повернуся за таких трагічних обставин. Люди дуже привітні, всім чим можуть допомагають, підтримують. Я з чоловіком і двома донечками живу у родичів, а син допомагає нашій Україні у лавах ІТ-армії".
- Коли плануєте повертатися до Києва?
- "Доки не розмінують все місто не на словах, а на ділі, ми туди точно не повернемося. Я не хочу, щоб про моїх дітей чи чоловіка під час новин у рухомій стрічці писали, що хтось із них зірвався на міні. Поки плануємо жити тут і облаштований своє життя у Чернівцях".
- Чим займалися у Києві до війни?
- "Обоє працювали, я займала посаду кризис менеджерки, та внутрішньої бізнес-тренерки у компанії, яка спеціалізується на оптовому продажі будівельних матеріалів. А чоловік - національний бренд-менеджер компанії, яка випускає нішову продукцію у сфері будівельних матеріалів. Війна внесла свої корективи, тепер не відомо, коли ми повернемося до звичного життя".
- Незвичний вибір сфери для самореалізації, чому саме напрям будівельних матеріалів?
- "О так! Перш ніж стати кризис менеджером я займала посаду дистриб'юторки. Мені запропонували спробувати попрацювати у цій сфері. Уявіть невисока білявка їздить по всій Україні і представляє будівельні матеріали, звісно мене сприймали скептично на початку. Чоловіку легше у цьому плані, він може представити якийсь інструмент, сказати що і сам таким користується вдома і йому повірять. Тому, я старанно вчилась, недосипала і наполегливо ішла до своєї мети. Які ж здивовані обличчя були у наших клієнтів, коли я зі своєї сумочки діставала будматеріали і професійно показувала їх у роботі. Це неможливо забути. Завдяки наполегливості я швидко підійматися по кар'єрних сходах".
- Як у цій сфері до вас ставились колеги?
- "Потрібно розуміти, що більшість моїх колег – чоловіки. Деякі працювали у компанії задовго до мого приходу і їм не сподобалась, що я стрімко просувалася по кар'єрних сходах. Після того, як я очолила відділ дистрибуції один колега прямо в очі мені сказав "Ця посада не для тебе". Було багато підлих вчинків, підстав з боку колег-чоловіків. Де крутиться великі гроші, там дуже жорстока конкуренція. Оскільки жінок вважають слабшими, то на них у першу чергу спрямовані всілякі підлі вчинки. Потрібно дуже багато сил, щоб пройти всі труднощі. Але якщо бути зацікавленим, то все можливо. Мені ця сфера подобається і під моїм керівництвом показники продажу значно зросли, я бачила результати і мене це надихала рухатись далі".
- Яким було ставлення з боку керівництва?
"Оскільки своєю роботою я приносила компанії непоганий дохід, то і відносини були хороші. Для мене спеціально навіть відкрили нову посаду бізнес-тренерки, бо у мене добре виходило підвищувати продуктивність працівників, я учила їх, відправляла на різноманітні тренінги і це давало результати. Крім того, у нас проводили дослідження, в ході якого вияснилося, що жінки у цій сфері показують кращі результати ніж чоловіки. Тому з часом у нашій компанії почали сприймати нормально жінок-працівниць"
- На вашу думку, чи не заважає робота сімейним стосункам?
- "Важлива не кількість проведеного разом часу, а якість. Моєму старшому сину скоро виповниться 20 років, він завжди мені дякує і говорить "Мамо, у мене було дуже щасливе дитинство, у мене було все". Бувають випадки, коли фізично батьки поруч, та щасливими від цього діти не стають. Важливо дійсно хотіти зробити дитину щасливою, тоді все можливо".
- Чи плануєте надалі працювати у цій сфері у Чернівцях, або у Києві?
- "Якщо моїй країні знадобляться мої уміння, то я обов'язково буду працювати і далі, а поки я не планую повертатися у цю сферу".
Авторка: Діна Колісник
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber |
