Фото надала Світлана Кисилиця
25 січня найстарша буковинка – мешканка села Мілієве Вижницького району Євдокія Харюк – відзначила 108 років. Привітати Євдокію Юріївну з такою поважною датою приходили і депутати, і родичі, і односельчани.
Про це йдеться у публікації "Молодого буковинця" від 3 лютого, пише molbuk.ua
Батько загинув, коли дівчинці було пів року
Євдокія Харюк народилася 25 січня 1914 року в селі Мілієве – власне, тут вона й прожила все життя. А воно було нелегким. Влітку того ж року розв’язалася Перша світова війна, її батька забрали до австрійського війська, там він і загинув. Тобто дівчинка батька не пам’ятала зовсім – вони розлучилися назавжди, коли їй було лише пів року.
Її мама залишилася з трьома малими дітьми на руках. Було дуже важко. Щойно Євдокія з братами підросли, почали ходити на підзаробітки до панів – працювали на полях, пасли худобу. Попри всі труднощі, вдові вдалося дітям дати хоча б якусь освіту – Євдокія закінчила 7 класів місцевої школи. Далі ж навчатися змоги не було, то дівчина ходила на підробітки, а в 16 років вийшла заміж за свого односельця, старшого на 14 років.
Родина чоловіка була доволі заможною – мали свій ліс, велике поле, млин на воді. Тож жилося молодій сім’ї непогано. Через кілька років після весілля народився син, потім ще один, пізніше – донька. Євдокія Юріївна багато працювала – і на своїй господарці, і в колгоспі, бо з 1948 року пішла працювати ланковою у польову бригаду новоствореного колгоспу "Радянська Буковина". Жала на полі кукурудзу, пшеницю, копала картоплю… За сумлінну працю її навіть нагородили поїздкою в Москву, а за високий урожай кукурудзи – грошовою премією.
Їй багато чого довелося пережити – наприклад, голодомор. На щастя, найбільші жахіття обминули Буковину – тут такого голоду, як в інших регіонах, не було.
"Бабуся розповідала, що з Бесарабії приходили люди, такі худющі, і просили обміняти на гроші бодай шматок хліба. Бабуся не хотіла брати грошей, ділилася, чим мала. На цих людей було шкода дивитися…" - каже внучка Євдокії Харюк Світлана Кисилиця, яка працює завідувачкою бібліотеки сусіднього з Мілієвим села Кибаки.
"Любила вишивати і доглядати за квітами"
Пережила жінка і Другу світову війну, і "розкуркулення" - забрали частину лісу, поля. Та все ж більшу частину майна залишили, і це допомогло Євдокії Харюк вижити з трьома дітьми після того, як у 60-их роках помер чоловік.
1940-і роки XX ст. Євдокія Харюк із синами
"Діти на той час ще не були дорослими, тож бабусі прийшлося дуже складно з ними трьома, як і колись її матері, яка рано стала вдовою, - зазначає Світлана Кисилиця. – Бабуся постійно працювала і дбала, щоб її діти мали все необхідне. У вільні хвилини, якщо вони зрідка з’являлися, вишивала. Надзвичайно любила цю справу. Казала: "Коли я вишиваю, то відпочиваю". У неї багато робіт. Є фотографія, на якій вся наша родина у чудових вишиванках. Усі вони створені бабусиними руками…"
Коли Євдокія Харюк вийшла на пенсію, то вже займалася господаркою, пасла худобу, і, звісно, продовжувала вишивати. Ще одним її великим захопленням були квіти. Вона доглядала за великою клумбою біля хати, на якій вирощувала троянди.
"Зараз бабусі вже важко займатися квітництвом, тож я продовжила її справу, - каже онука. – Мені теж дуже до вподоби квіти. Бабуся часто розпитує, що я посадила нового на клумбі, чи добре прийнялося. А в теплі дні виводжу її попід руки на подвір’я помилуватися".
Довгожителька мешкає з донькою, яка єдина залишилася з усіх її трьох дітей, та онукою. Має 4 онуків, 7 правнуків і 5 праправнуків. Вона важко пережила втрату двох синів. Старший помер рано – у 53 роки, меншому минало 70… Втратила також зятя і двох своїх братів…Зате мати її також довгожителька – прожила 100 років.
Євдокія Харюк із братами та матір'ю
"Попри це, бабуся не падає духом і дякує Богові за кожен прожитий день. Ми вже й самі немолоді: моїй матері вже 82-ий рік пішов, мені теж 50-ка минула… Але, дивлячись на бабусин оптимізм, і самі тримаємося. Вона молодець, гімнастику щодня робить: розминає руки, ноги. Ото зранку застелить ліжко, помолиться Богу і починає розминатися. Я чи мама, буває, часом нарікаємо, що то руки, то ноги болять. А вона ще нам радить – мовляв, ось так порухайтеся, і минеться", - каже Світлана Кисилиця.
Євдокія Харюк і справді чудово тримається: до 95 років вона ще ходила до церкви. Зараз уже не може, але постійно слухає церковні служби по радіо. У неї сильно упав зір, тож не має змоги ні дивитися телевізор, ні вишивати, ні читати. Втім, великі літери ще бачить.
Євдокія Харюк із родиною
"Ми виписуємо "Молодий буковинець", то бабуся може взяти газету і, якщо ясна погода, прочитати великі букви. У мене перепитує: "Я добре прочитала?" - розповідає онука. – Бувало, кажу їй словами пісні: "Бабусю, ваші роки – ваше багатство!" Вона ж не вірить мені. Дивується: "А що, мені вже так багато років?" "Бабусю, та вам уже 108!" - відповідаю. На що вона: "Та не може бути!"
До речі, день народження у неї того ж дня, коли й у президента Володимира Зеленського. Щоправда, він ще порівняно з нею ще дуже молоденький".
У чому ж секрет довголіття найповажнішої буковинки? Певне, в оптимізмі, доброті, вірі в Бога, каже Світлана Кисилиця.
"Бабуся завжди палко вірила в Бога, молилася. Ні з ким не сварилася, ні на кого не тримала зла, нікому не заздрила. Була щирою, відвертою. Попри всі свої життєві негаразди залишалася оптимісткою, радісною людиною, любила жартувати. І нас вчить тому, що треба дякувати Богові за кожен прожитий день і щоби дочекатися наступного дня. І справді, особливо в наш непевний тривожний час це вміння радіти кожному прожитому дню – дуже цінне. А ще радить до всіх йти з відкритою душею, бажати іншому того, що бажаєш собі. Прості, але водночас такі мудрі слова…"
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
