«Завжди нам було важко одна без одної»: як живуть найстарші сестри-близнята у Чернівцях

Віра Хвіюзова та Надія Берегач родом із Донецька. Молодша на 15 хвилин Надія переїхала до Чернівців у 1967 році разом із чоловіком, проте сестри довго не могли одна без одної. Коли почалася війна на Сході у 2014 році, вони знову почали жити разом, так і живуть досі.
А нещодавно сестри встановили рекорд України – стали найстаршими близнятами в країні.

Про своє життя вони розповіли "МБ".



"У 15 років батько сказав – ідіть на свій хліб"

Віра та Надія народилися 1934 року в Донецьку в багатодітній сім’ї. Крім них, батьки ще виховували старших двох дітей – на 11 років старшу сестру Зою та на 10 років старшого брата. Віра розповідає, що вони єдині близнята в роду. Ні мама, ні тато таких випадків у родині не пам’ятали. Тільки нещодавно у родині народилися близнята - в онуки старшої сестри Зої.

– Ми народилися 18 травня 1934 року в Донецьку. Різниця у віці між нами – всього 15 хвилин. Коли нам було по сім років, почалася Друга світова війна. Було страшно. Після війни ще пережили голод у 1946 році. Було і холодно, і голодно. Так важко минали наші дитячі роки, – розповідає Надія.



Коли сестри закінчили школу, а тоді навчання було семикласним, батько сказав, щоб вони у 15 років йшли самі заробляти на життя.

– Ми закінчили школу, коли нам було по 15 неповних років. Після цього тато сказав йти на "свій хліб". Але у ті роки у нас навіть не було паспортів. Мама не працювала, крім нас, у сім’ї ще було двоє старших дітей – брат, на 10 років старший, який прожив 96 років, та сестра Зоя, на 11 років старша, яка пізніше стала лікарем. Та нас взяли на металургійний завод. Але в 15 років зарплату ще не давали, ми її отримали, коли виповнилося 16, – продовжує Надія.

"Сестра забрала мене із Каховки, бо дуже сумувала"

– Потім ми пішли вчитися у вечірню школу, там закінчили ще три класи. Віра пішла вчитися у металургійний технікум на бухгалтера. А я – вчилася у лісовому технікумі. Потім працювала в Каховці. Проте ми так були пов’язані одна з одною, що сестра приїхала в Каховку і забрала мене, бо дуже сумувала. Після цього я знову пішла працювати на металургійний завод. У 1960 році вийшла заміж, нам із чоловіком подарували однокімнатну квартиру. Рік по тому в нас народилася дочка Олена, через пів року вийшла заміж і Віра, – додає Надія.

Довга розлука: Надія переїжджає до Чернівців

Чоловік Надії родом із Новоселицького району, тому коли одного разу він приїхав до мами у гості, та почала просити його, щоб повертався додому, бо вона залишилася одна. Тож сім’я почала шукати можливості, що переїхати в Чернівці, ближче до матері чоловіка.

– У 1967 році ми з чоловіком переїхали у Чернівці, тоді донечці було п’ять років. Обміняли квартири, так і переїхали, а сестра залишилася у Донецьку. Тут вже народився мій син, а у сестри в цей час народилася друга дочка. Чоловік мій працював в обленерго, а я пішла працювати в архів, де була 10 років. Потім в обласному відділі РАЦС 10 років працювала, – додає Надія.

Сестри ще тоді не знали, що на них чекає довга розлука. Віра залишилася вдома і продовжила працювати на металургійному заводі. Близнята намагалися щороку зустрічатися – то у Донецьку, то у Чернівцях. Проте Надія зізнається, що завжди сумувала за сестрою, їм було важко одна без одної.

– Коли у 2014 році почалася війна, я запропонувала сестрі із чоловіком переїхати до мене, бо в Донецьку тоді було дуже страшно. Коли там вже почалися бойові дії, вони переїхали до нас. Чоловіки наші були дуже добрими. Та вони померли, а ми залишилися двоє. Відтоді і живемо знову разом, – каже Надія.

"Любимо одягатися однаково"

Незважаючи на поважний вік, сестри стараються вести активний спосіб життя. Обов’язковою для них є щоденна ранкова зарядка. Щовечора вони сідають на кухні і складають список справ на наступний день.

– Живемо ми з сестрою дуже дружно, допомагаємо одна одній. Завжди і всюди ходимо разом. Любимо також одягатися однаково. Як десь і підемо поодинці, то всі запитують: "А де друга, чому сама?" – сміється Віра. – Улітку ми стараємося багато рухатися, вранці обов’язково робимо зарядку по 30-40 хвилин. Потім йдемо до кухні. Щовечора складаємо план, що маємо приготувати, що зробити, куди піти, що купити. Тому ми постійно в русі. Восени збираємо квіти і трави, корисні для чаю. Часто ходимо допомагати дітям на дачі – обрізаємо виноград, малину, робимо все, що потрібно.

– Узимку вже менше роботи, більше дивимося телевізор, спимо довше, трошки читаємо книги. Зір трохи став поганий, тому багато читати не можемо. Тепер нам так добре, що ми знову разом. Хочемо прожити до 90, а тоді вже думати, що робити далі, – кажуть сестри.

"Рекорд – це подарунок від внучки"



У сестер і діти народилися майже в один час, і правнуки. У Надії є дочка і син, а у Віри – дві дочки.

– У нас вже в кожної по двоє дітей. У сестри – дві дочки, дві внучки та правнук, а у мене – дочка, син, дві внучки, внук, маю вже двох правнуків. Цікаво, що діти та правнуки у нас обох народилися майже в один час. Правнукам нашим по сім років, – каже Надія.

Коли Віра та Надія святкували 85-річний ювілей, внучка Надії захотіла зробити їм сюрприз – звернулася до Книги рекордів України, щоб їх записали як найстарших у країні сестер-близнят. Процес дещо затягнувся, тож рекордсменками вони стали тільки цього року.

– Нам подарували книгу рекордів, багато фотографували, потім дали відзнаку, що ми встановили рекорд України. От так ми стали відомими в Україні, – з усмішкою розповідають сестри.

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram