Сьогодні у багатьох селах літні люди продають худобу, а молодь займатися цією справою не хоче. Та на Буковині ще є господарі, що не полишають цю справу.

Анна та Дмитро Красовських із Панки на Сторожинеччині вже 30 років займаються фермерством, йдеться в публікації "МБ".



Вони вдвох доглядають за чималим господарством. Мають 15 корів, 40 курей, 25 індиків, двоє свиней. Птицю і свиней тримають для себе та дітей.



"Починали із двох корів, а дійшли до 15"

Подружжя розповідає, що їхній день завжди розпочинається о п’ятій ранку. Спочатку обходять худобу, і вже потім сідають самі снідати.

– Ми корови вже дуже давно тримаємо, майже все життя цим займаємося. Ще коли працювала головним економістом у колгоспі, то ми тримали дві корови, свиней. Я раненько вставала, обходила худобу і на велосипеді їхала на базар продати молоко. О сьомій годині була на базарі, а о восьмій їхала на роботу. Мене вже люди знали і чекали на молоко. Я продавала за нижчою ціною, тому швидко все спродувала, – каже пані Анна.

– За освітою я агроном, тож в господарстві добре тямлю. Починали ми із двох корів, потім три, чотири... Так дійшли до 15. Зараз вже дві продали на м’ясо, але маємо поголів’я. Із кожним роком оновлювали техніку. Вирішили взяти свої паї, почали орендувати в людей поля. Працюємо з ними за договором, платимо орендну плату і даємо тонну зерна, - каже чоловік.

- Маємо 11,5 гектара орендованих полів і 8,5 гектара наших із дружиною паїв. Засіваємо пшеницю, ячмінь, овес. Корови в нас і пасуться, і ночують на полі. Там їх і доїмо. Забираємо їх в стайню вже коли приходять морози. Так вони і молока більше дають, і воно значно кращої якості. Доїльні апарати не використовуємо. Для корови так краще, і ми так звикли. Від однієї дорослої корови маємо 20-25 літрів молока за добу, від молодих – 15-18. Кількість молока залежить від того, як годуєш корову. Як є паша, то і молоко є. За одну дойку виходить від ста до двісті літрів молока від усіх корів, – розповідає пан Дмитро.

"Діти дуже любили корів"

Така робота – не з легких, каже подружжя. Доводиться чимало працювати біля худоби, переробити молоко і відвезти на продаж.

– Прокидаємося щоранку о п’ятій годині й не лягаємо спати раніше 11 години вечора. Буває, влітку ще о такій годині ми на полі пораємося. Це така робота, в якій немає ні вихідних, ні свят. Інколи буває так важко, що думаєш: "Все, треба вже трохи продавати". А наступного дня втома минула – і тоді вже думаєш: "Та ні, ми ж любимо цю справу. Людям робимо добре". Кожен має свою роботу: я біжу доїти корови, переробляю молоко і готую сніданок, а чоловік тим часом порається по господарству, чистить все.

– У мене зранку вже звичка є: корови подоїли – і я випиваю парного молока з медом. Випив його – і вже є сили до роботи, – додає Дмитро.



Подружжя має двох дочок та чотирьох внуків – теж дівчаток. Розповідають, що діти їм ще з дитинства допомагали по господарству.

– Вони в нас дуже працьовиті. Пам’ятаю, садимо картоплю на полі, на обід йдемо обходити корів, а вони, маленькі, лишаються на полі, і роблять змагання, хто скоріше набере мішок. Вертаємося, а вони б’ються за ту картоплю. Яна, старшенька дочка, так любила корови доїти. Поки ми ще на полі, вона хапає відра і, поки ми не бачимо, біжить до корів. Ми приходимо, а вони вже подоєні. І ми їх ніколи не змушували, у них до цього була якась така любов. Бувало, народжувалися телички, ми хотіли їх продати. А дочки одразу починають просити: "Мамо, не продавайте, вони такі гарні, ми самі будемо їх доїти". А їм тоді було по 5-6 років, ще маленькі зовсім, а так любили корів і молоко. І тепер так само внучки, як приїжджають, лиш просять будзу, – розповідає жінка.

"Ціни в нас нижчі від ринкових"

Анна з Дмитром продають молоко і на великих ринках Чернівців, і в невеликих точках по місту, де люди вже чекають на них. Людям, яким важко йти на ринок, відвозять продукцію аж до дому.

– В нас є жінка, яка на інвалідному візку, і має трьох дітей. Їй ми завжди завозимо продукцію. Люди дуже вдячні, і ми раді допомогти, – каже пан Дмитро.

– До того ж у нас ціни нижче ринкових. Якщо на базарі сметана коштує 120 гривень, то в нас 100, літр молока на базарі коштує 20 гривень, а ми віддаємо за 15-17 гривень. Не женемося за тим, щоб збагатитися. Нам вистачає того, що заробляємо. Хочемо дати людям якісну і недорогу продукцію. Нам самим вигідніше продавати продукцію. Бо якщо здавати на переробку людям, що збирають молоко по селу, то корову взагалі не вигідно тримати. Вони за літр дають лише сім гривень. Навіть вода в магазині і то дорожче коштує.



Господарі розповідають, що підтримувати мініферму допомагають і державні програми. Згадали і про благодійну організацію "Хайфер", завдяки якій вони отримали корову.

– Це дуже гарна програма була десь 15 років тому. Нам подарували тоді корову, ми від неї отримали багато поголів’я. Була лише одна умова – дві телички від тієї корови ми мали подарувати комусь. Решта лишалося нам. Ми і двом сестрам, і мамі віддали по теличці. Вони мали теж комусь подарувати теличок від тієї корови. До того ж держава нам дає дотації на молодняк, оскільки ми зареєстровані як фермерське господарство. Добре, що є така підтримка, – каже пані Анна.

"Нині на території 17 сіл, які входять до Сторожинецької громади, є 21 сімейна ферма, – каже Михайло Галицький, головний спеціаліст відділу економічного розвитку Строжинецької міської ради. – Праця у них нелегка, але за таким фермами – майбутнє сіл".

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram