Та програла насправді не тільки природа. Насамперед, програло саме людство. Кліматичні зміни, забруднення атмосфери, зневоднення річок, паводки та зсуви, зростання захворюваності через життя в зруйнованому природному середовищі – ще неповний перелік наслідків бездумного нехтування законами природи й здоровим глуздом.
Відносно нещодавно суспільство прийшло до розуміння, що, змінюючи планету, треба не тільки прораховувати можливі наслідки цих змін, але й залишати природі місця, де вона зможе залишатися природою. Недоторканою, нерубаною, справжньою. Залишати території, де звірі та птахи можуть жити й розмножуватись, не стикаючись щоденно з людиною та її згубною діяльністю. Де природа зможе вибудовувати власну екологічну піраміду за мінімального втручання людини.
Такими територіями стали заповідники, національні природні парки та інші природно-заповідні об’єкти. Більшість із них достатньо добре виконують поставлені перед ними завдання. І хоча природоохоронна мета в них одна – зберегти життєвий простір природного середовища, сутність їх різна. Саме про різницю між заповідниками та парками, про те, що можна й чого не можна в них, спробуємо розповісти.
Історично перші природно-заповідні території в тоді ще радянській Україні формувались із заповідників – природних і біосферних, які виконують винятково природоохоронну функцію й відповідно закриті для людей. Це сприяло формуванню в громадськості відповідного стереотипу щодо сприйняття природно-заповідних територій. Наче вони табу для людей.
З 80-х років розпочалася епоха створення національних природних парків, які за своєю сутністю та територіальною структурою кардинально відрізняються від заповідників. Перший в Україні національний парк "Карпатський" був створений у 1980 році на Франківщині. Далі до нього додалися інші парки українських Карпат. Зокрема "Вижницький" та "Черемоський" – на Буковині, "Гуцульщина" та "Верховинський" – на Франківщині, Ужанський, "Синевир", "Зачарований край" – у Закарпатті. Але сформований стереотип сприйняття громадськістю природно-заповідних територій виявився дуже міцним. Нацпарки здебільшого сприймали й наразі у більшості випадків сприймають як заповідники, у яких існує повна заборона для людей. Та чи це дійсно так?
Насправді недоторканість характерна лише для заповідників, у яких зберігається суворий природоохоронний режим. Нацпарки, на відміну від заповідників, не мають таких суворих обмежень і є відкритими для людей. Філософія нацпарків полягає в толерантності до відвідувачів та супутньої інфраструктури та пропагуванні таких типів господарської діяльності, які збалансовують відносини людини й природи. Тут можна не лише відпочивати та оздоровлюватися, а й збирати гриби, ягоди, різнотрав’я, косити сіно, ставити вулики, рибалити й навіть вести лісове господарство. Але при цьому пам’ятати, що це життєвий простір природи, і тут існує свій, екологічно дружний режим природокористування, захищений державним законодавством.
Щоб забезпечувати гармонійне збереження унікальних куточків природи, ведення екологічно збалансованого менеджменту й толерантність до відвідувачів, території національних природних парків діляться на чотири функціональні зони.
1. Господарська зона – для природи та людей:
- заборонено: полювання, промислове рибальство, будівництво шкідливих для довкілля об’єктів (ГЕС, ферм, цехів);
-дозволено: туризм, сінокосіння, збір грибів і ягід, пасічництво, любительське рибальство, промислове рибальство, лісогосподарську діяльність, будівництво котеджів та інших об’єктів, що відповідають завданням парку.
2.–3. Рекреаційна зона (регульованої та стаціонарної рекреації) – для природи та людей:
- заборонено: полювання, промислове рибальство, будівництво шкідливих для довкілля об’єктів (ГЕС, ферм, цехів);
- дозволено: відвідування й перебування, екотуризм, сінокосіння, збір грибів і ягід, пасічництво, любительське рибальство, проведення санітарно-оздоровчих заходів.
4. Заповідна зона – унікальні природні куточки – тільки для природи:
- заборонена будь-яка діяльність, відвідування можливе лише в наукових і еколого-освітніх цілях.
Маючи такий формат, нацпарки слугують збереженню не лише унікальної природи, а й унікального та самобутнього населення Карпатських гір.
Що це означає на практиці для тих, хто живе поряд із парками або на їх території. Означає, що поряд із житлом ніколи не з’являться суцільні пустелі на місці лісів, не з’явиться несподівано завод зі шкідливим виробництвом. Ця територія завжди буде відкритою та доступною для людей. Означає те, що ці території завжди будуть популярними серед туристів. Потік туристів, яких приваблює краса Карпат, – це дохід для горян і регіону загалом. Кожен відвідувач – це можливість для кожного місцевого жителя реалізувати власний продукт чи надати якусь послугу. Дохід чесний і чистий. Адже дерево росте довго. Дуже довго. А гриби, ягоди, трави, мед можна збирати щороку, пам’ятаючи при цьому, що наступний урожай буде багатим, якщо ми бережно та з розумом будемо господарювати зараз.
Якось мандруючи Альпами (Франція), спробував купити місцевого сиру. Здивований ціною, запитав, чому він удвічі дорожчий від сиру в магазині. Ціну пояснювала невелика наліпка на упаковці "Екологічний продукт національного парку".
Вибір за вами, шановні горяни.
