На Андрія ворожили на долю

Тринадцятого грудня – День Святого Андрія Первозванного. Він був першим з апостолів, хто пішов за Ісусом Христом.

За церковною легендою, святий Андрій проповідував християнство у Скіфії і дійшов аж до Києва, де на одному з пагорбів поставив хрест зі словами: "Чи бачите гори ці? Повірте мені, на них засяє благодать Божа і буде велике місто".

За давніми народними традиціями, на Андрія парубки бешкетували, а дівчата ворожили на майбутнього чоловіка.

"Увечері напередодні Андрія вся молодь сходилася до однієї хати. Дівчата приносили хто що мав: борошно, квашену капусту, сушениці на компот, а хлопці - цукерки. Накривали святковий стіл, жартували, співали, – згадує 86-літня Катерина Шевчук. – Пекли калиту – такий великий солодкий корж з білого борошна та меду. Місили по черзі – від найстаршої дівчини до наймолодшої. Посередині коржа робили дірку, в яку протягували червону нитку й підвішували високо до сволока. Парубки підстрибували і намагалися відкусити шматок, а в цей час їх намагалися розсмішити. Які би збитки хлопці не робили, але їм усе прощали, бо така була традиція. Ниткою снували вулицю, по якій з вечорниць дівчата додому поверталися, або ставили на ній опудала з гарбуза та запаленою свічкою всередині. Знімали ворота і виносили їх за село або віз виставляли на покрівлю хати. Навіть шибки у вікнах малювали або папером їх затуляли. В хаті темно, всі сплять, бо думають, що ще ніч".

"Опівночі дівчата ворожили на свою доленьку. Кожній хотілось дізнатися, чи скоро вийде заміж і за кого. Просили: "О Святий, добрий Андрію, я лишень на тебе маю надію! Дуже хочу знати, звідки нареченого маю виглядати", – продовжує свою розповідь пані Катерина. – Кидали перстень у склянку з водою і виставляли її надвір. Тоді були сильні морози на Андрія. Вранці по візерунках на льоду ніби читали свою долю. Кидали чоботи за ворота: в який бік ляже носок, звідти і наречений прийде. Виходили на вулицю й запитували першого перехожого, як звуть, – це мало бути іменем майбутнього чоловіка. Або писали на клаптиках паперу різні імена, розкладали їх на тарілках і вибирали. Рахували кілки на паркані, промовляючи: "Молодець, старець". Якщо останній кілок був тоненький і рівненький, то тій дівчині випаде хлопець молоденький, а коли кривий і товстий, то такий і хлопець буде. А якщо кілок з товстою корою, то дістанеться їй чоловік багатий, грошовитий та з бородою. Ото було сміху! Дівчата кепкували одна з одної, але кожній хотілося вийти заміж за молодого парубка. Або дівчина брала свій чобіт і переставляла його від стіни до порога, промовляючи: "Молодець, удовець, буду дівувати". Також дослухалися, з якого боку гавкає собака, – з того і наречений прибуде. Ворожили і на дзеркалі, біля якого ставили запалені свічки. Вірили, що в ньому можна побачити свого майбутнього чоловіка. А коли лягали спати, то ставили під ліжко миску з водою, а зверху дощечку, по якій він мав прийти до дівчини".

Щоб дізнатися, яку професію матиме наречений, дівчата йшли на город, набирали в пригорщі землі та уважно її розглядали. Якщо знаходили тріску, то майбутній чоловік буде теслею, якщо залізо чи цвях – буде ковалем, якщо скло – склярем. А якщо земля чиста, то буде хліборобом. Ниточку чи стебло знаходили, то майбутній чоловік буде гарним сім’янином, а коли вуглинку, то буде нещасливий шлюб.

На Андрія дівчата ставили у воду гілочку вишні, яблуні, бузку або черемхи. Коли вона розквітне на Різвдо, то ця дівчина буде щасливою у подружньому житті.

Підписуйтесь на новини "МБ" у соцмережах: VK, Однокласники, Facebook