Що робити, коли твоє оточення відверто порушує твої межі?
Про захист особистих кордонів та корисні інструменти відстоювання себе розповідає клінічна психологиня та практикуюча гештальт-терапевтка із Чернівців Євгенія Цемерова.
Не переносьте біль від попередніх стосунків у наступні
Євгенія Цемерова описує особисті межі як уявну мембрану чи паркан. Лише людина вирішує кого й наскільки глибоко підпускати ближче.
– Межа – це не тільки тіло та думки, а все, що називаємо “своїм”, – говорить Євгенія. – Наприклад, мій чоловік, мій дім, моя собака, моя країна – це все входить в систему особистих меж. Найпростіший спосіб відстояти себе – сказати “ні”, й з більшістю людей це спрацює. Важливо відмовляти саме конкретній людині й не переносити негативний досвід, отриманий від спілкування з кимось схожим. Умовно, якщо людина пережила травматичний досвід непочутості в попередніх стосунках, й в поточних її знову не чують, а нав'язують думку. Відмовляючись від нав’язаних ідей, людині варто відмовляти саме в тому, що їй наразі пропонують і не згадувати образи, які в неї були з іншим партнером.
Відділитися від батьків, щоб не залишитися самотнім
Важливо послідовно та регулярно повідомляти про те, що заборонено. А для цього потрібно знати себе.
Терапевтка зазначає, що історично українські родини проживали великими общинами, де долю вирішував хтось найстарший, не дуже замислюючись, чого хочуть діти чи молодь. Раніше такий формат був виправданий. Люди почувалися сильнішими та стійкішими. Зараз він заважає росту та формуванню здорової усвідомленої особистості.
– В авторитарних сім'ях відсутні межі. Люди, часто не знають, ким вони є, – веде далі Євгенія. – Просто проживають життя в злитті з родичами, які здаються більшими. У гештальт-терапії це виглядає як жити одним цілим з батьками в 25 чи 30 років. У таких родинах рідні роблять іншим те, що хотіли б отримати для себе. Це насправді не зближує, а веде до самотності. Таке злиття передається поколіннями від прадідів дідам, від дідів батькам і так далі. Тож щоб зрозуміти себе, потрібно пройти спершу сепарацію – відділитися від батьків.
Терапевтка підсумовує, що розуміння себе вчить як якісно відстоювати себе перед партнером. Для цього потрібно вміти налагоджувати емоційну близькість з іншими.
– Люди часто уникають близькості, – веде далі психологиня, – адже це ризик відчути біль нерозуміння, чи пережити покинутість. Є навіть такий тип особистості – з уникаючою прив’язаністю. Така людина нічого про себе не розповідає, бо не має навички. Коли навичка говоріння виробиться, люди зможуть вирішувати конфлікти та домовлятися про власні “ні”. Такі розмови та діалоги ведуться з позиції поваги до іншої людини: “якщо шанують мене, то й я маю висловлювати безумовну повагу”.
Для розвитку навичок та інструментів захисту своєї особистості Євгенія Цемерова радить ризикувати та іти на активний контакт з людьми. Більше спілкуватися, щоб навчитися висловлювати себе.
Відмовляємо без провини
– Ви не зможете не відувати провину, адже відчуття – це не те, чим люди можуть керувати, – зауважує фахівчиня. – Але можна дати собі час примиритися з нею. Важливо не поспішати погоджуватися. З часом зможете раціонально зрозуміти, де винні, а де ні. Якщо ви не погодилися, умовно, провести тренінг, до якого справді не готувалися – ви не винні. А якщо пообіцяли щось зробити, однак не виконали цього, то маєте понести відповідальність. Також, якщо хтось мені поступився у певному питанні, я не зобов'язана поступатися натомість, якщо попередньо ми про це не домовилися у форматі: “я тобі допоможу, а потім ти мені допоможеш в іншій справі”.
Євгенія наголошує: якщо ви справді зловили себе на тому, що винні в порушенні меж іншої людини, варто вибачитися. За потреби вибачення можна перевести в формат домовленості. Наприклад: “я не встиг на зустріч, чи можу компенсувати твій час, пригостити кавою?”. Домовленість може звільнити від тягаря провини.
Не терпіть, щоб не виливати злість на інших
Психологиня зауважує, що невисловлені “ні” накопичуються і сублімуються. Згодом вони можуть знайти вихід у формі емоційного агресивного вибуху. Коли виливаєте негатив на баристу, яка принесла не ту каву, а не на людину, яка справді ранила. Якщо не відстоїте себе в тому місці, де це необхідно, компенсуєте це в інших ситуаціях. Можете стати агресивними на роботі чи нестерпними в повсякденному житті.
– Існує поняття асертивної комунікації, – розповідає Євгенія, – це здатність відстоювати кордони в середовищі саме таким способом, щоб його не руйнувати і мати змогу повернутися в нього. На практиці це виглядає як здатність не впадати в агресію, крайнощі, вміння захищатися й не ображати інших.
Важливо пам'ятати, що є люди, які зовсім не приймають відмов і переводять все в агресію та конфлікт. З такими варто мінімізувати спілкування, адже по-іншому неможливо. З агресорами потрібно витримати стан їхнього незадоволення вами. А ще не перекладати відповідальність за порушення своїх меж на когось іншого. Якщо ви не встановили чітких заборон й нічого з цим не робите – ви також несете відповідальність за їхні порушення.
Рекомендація від психологині:
якщо порушують ваші межі в родині: послідовно й чітко говоріть, що саме вам не подобається;
якщо порушують ваші межі на роботі: керуйтеся методами асертивної комунікації, мінімізуйте спілкування поза робочими моментами, покладайтеся на посадові інструкції та звертайтеся до керівництва, відділу кадрів чи HR-фахівців;
якщо порушують ваші межі в соціумі, громадських місцях, транспорті: спокійно й без агресії відповідайте саме на ті порушення, які трапилися, не накопичуйте негативних емоцій й не вибухайте ними на тих, хто не винуватий. У разі фізичного нападу – звертайтеся до правоохоронців.
Фото надала Євгенія Цемерова.
Авторка тексту – Ольга Фортельна.
Читайте новини "МБ" у Google News | Facebook | Telegram | Viber | Instagram
