Авто | Нерухомість | Робота
RSS logo rss  |  Вхід: Вхід в Молодий Буковинець Вхід через ВКонтакте
Головна | Приватні оголошення |Приватні оголошення Тури з Чернівців | Історія успіху | Історія успіху Афіша | Пропозиція тижня | Послуги | Журнал "Давай Одружимось!" |
  Новини: Чернівців | України | Світу | » Політика | » Економіка | » Культура | » Спорт | » Здоров'я | » Кримінал | » Життя | » Фото | » Відео | » Новини читачів |
«Не могли повірити, що це Африка»

Дівчата з дитинства мріяли потрапити до Африки і цю мрію нарешті здійснили. Рідне місто, друзі і робота – усім цим пожертвували чернівчанки Діна Яременко та Міла Зарубайко, щоб поїхати у небезпечну та екзотичну подорож.

Два місяці тому дівчата прибули до Руанди (країна на сході Африки). Там вони до наступного року допомагатимуть дітям із бідних сімей. Чернівчанки мешкають у звичайному будинку з бетонною підлогою та поштукатуреними стінами. На прожиття витрачають по 300 доларів на місяць.

Про свої враження від перебування в Африці Діна та Міла розповіли кореспонденту "МБ" через соціальні мережі.

"Нас просять передати привіт Шевченку"

– У мене з дитинства була мрія побачити Африку, – каже Діна Яременко. – Мені подобалися жирафи, слони. У свідомішому віці зрозуміла, що насправді там чимало людей потребує допомоги. Вирішила, що можу приїхати й допомогти. У Чернівцях я заробляла, фотографуючи весілля. Після закінчення університету в мене саме почали збільшуватися заробітки. Зібрала певну суму коштів – і поїхала.

– Раніше думала, що для того, щоб потрапити до Африки, потрібно бути мільйонером. Насправді це не так, – каже Міла Зарубайко. – Я працювала медсестрою в Чернівецькій міській лікарні №3. Коли звільнилася з роботи і пояснила чому, мене ніхто не міг зрозуміти. Друзі казали, що ми божевільні.

В Африці не така вже й страшна ситуація, як усім здається. Звісно, є райони, де люди недоїдають і помирають від голоду. Впевнена, що і в Україні таке буває. У Руанді немає людей із середнім фінансовим забезпеченням. Тут люди або багаті, або бідні – існують такі дві крайності.

– Чимало діток із бідних сімей харчується тільки раз на день. І вони звикли до цього режиму. Якщо їм запропонувати поїсти, вони можуть відмовитися, бо це буде понаднормово. Вони звикли, що в одній одежині можна ходити весь рік – і вона може бути порваною до дірок.

Нещодавно відкрили дитячий садок на 170 дітей. Ми граємося з дітками. Хочемо навчити їх гігієни: щоб вони милися, доглядали за собою. Таке поняття для них досі закрите. Можуть цілими днями ходити брудні. Навчаємо дітей різних інтелігентних речей. Скажімо, готуємо до школи – вчимо їх рахувати, писати.

У школах навчаються лише діти багатих. Бідні сидять вдома. Ми бачили підлітків по 15-16 років, які не вміли ні читати, ні писати. Їх змушують важко працювати. Маленькі дітлахи на головах носять важкі вантажі – 100-кілограмові мішки цукру.
Школярі дуже відрізняються від наших. Тут діти хочуть вчитися, бажання велике. Кого не запитаєш про мрію, всі відповідають: "Хочу вивчитися і поїхати в Росію або Україну". В Африці добре знають нашу країну, бо чимало людей їде навчатися в медичні вузи до нас. Вони знають футболіста Андрія Шевченка і думають, що, якщо ти українець, то обов’язково з ним знайомий. Нас часто просять передати привіт Шевченку.

Бідні африканці хліб не їдять

– Африканці звикли, що їм завжди допомагають, – кажуть дівчата. – Білих людей вони сприймають винятково як тих, хто їм має щось дати. Якщо бачать у тебе великий рюкзак, думають, що він повен грошей. Гадають, що ти живеш круто, бо ти білий. Хоча вони навіть гадки не мають, чому ми приїхали в їхню країну і за які гроші тут живемо.

Люди дуже важко працюють на полях. Там зовсім інша культура, ніж в Україні. Чоловік може сидіти вдома, а дружина має "пахати". На полях працюють за три долари на день – від самого ранку до темної ночі. Якщо у жінки ще є мала дитина, вона прив’язує немовля до себе і так працює.

Бідні африканці хліб не їдять. Це можуть собі дозволити лише багаті люди. Якщо до когось приходиш у гості, а на столі є буханець – це вже заможна сім’я.

Школа у цьому селі розташована дуже високо в горах. Ми тричі на тиждень ходимо туди. Підійматися стрімко вгору треба приблизно 40 хвилин. Ці діти нічого не бачать, окрім свого села. Тому ми хочемо їм трохи розфарбувати життя: показуємо мультики, молимося з ними, розповідаємо біблійні історії.

Після навчання в технікумі або вузі держава гарантує випускникам роботу. Щоправда, навчатися після школи можуть далеко не всі – лише ті, в кого є гроші.

Маємо і роботу в госпіталі. Працюємо з ВІЛ-інфікованими дітками. Граємо з ними в різні ігри, розповідаємо різні історії. Дуже важко дивитися на них, на те, в яких умовах вони перебувають. Лікарні в них зовсім не такі, як у нас: у них страшенна антисанітарія. Матері не мають навіть можливості придбати мило, щоб помити своїх дітей.

До нас тут ставляться добре. У них є козирне слово, яким нас називають, – "музунгу". Музунгу – це біла людина.

Наприклад, йдемо ми в місто. Перед нами – троє чи четверо африканців. Вони зупиняються, чекають, доки ми їх наздоженемо, і йдуть позаду. Перешіптуються. Чуємо часто: "Музунгу, музунгу…". Згодом найсміливіший каже нам: "Hello, how are you?" ("Привіт! Як справи?"). Відповідаю: "Oh, fine! Thank you. And you?" ("О, добре, дякую. А в тебе?"). Але вони нічого вже не можуть відповісти, бо завчили лише цей текст.

Коли одягнеш нову сукню чи футболку, вони вигукують: "Oh, beautiful muzungu!" ("О, красива музунгу!"). Посміхаються. Їм дуже подобається, як ми говоримо їхньою мовою. Ми знаємо кілька висловів. Коли запитуємо, як справи, вони так тішаться. У Руанді ти спокійно можеш йти містом і ніхто нічого тобі не зробить. А коли танцюєш із дітлахами чи граєш у футбол, вони дуже тішаться. Для них це дуже поважно – те, що біла людина з ними бавиться. Торкаються тебе, навіть облизують, кусають.

"Iз місцевих річок воду не вживаємо, бо небезпечна"

– Діти волосся не відрощують, – продовжують чернівчанки. – Тільки багаті люди можуть собі це дозволити. Доглядати за волоссям для них нереально дорого. Усі тут коротко стрижені – не відрізниш дівчат від хлопчиків. Тому вони дуже люблять наше волосся. Часто просять, щоб дали їм торкнутися його. Кажуть, що Бог нас любить, бо дав нам таке гарне волосся.
Продукти в магазинах зовсім не такі, як в Україні. Для білих є спеціальні магазини з їжею, якою ми звикли харчуватися. Там ціни космічні! Тому ми вживаємо їхню їжу: рис, боби, кукурудзу.

У багатьох місцевих жителів будинки мають лише три стіни. На підлозі – глина або цемент. У нашому домі підлога – це просто залитий цемент. Стіни поштукатурені. І все. Ми придбали ліжко і матрац, щоби спати трохи вище від бетону – щоб не захворіти. Перші два тижні ми спали просто на підлозі.

Дуже багато тут хвороб різних. Ін’єкція від температури коштує один долар. Люди не можуть собі цього дозволити – для них це великі гроші.

Багато дітей нюхає клей – самотужки його виготовляють із якихось рослин. Крадіжками займаються, злочинами дрібними… Багато молоді потрапляє у в’язниці – все через бідність і те, що їхні батьки не мали можливості віддати дитину до школи.
Жити з бідними африканцями в одному будинку дуже небезпечно. Вони можуть посеред ночі прийти і просто пограбувати чи навіть вбити.

200-300 доларів на місяць на прожиття тут вистачає. За ці гроші можна сплатити за житло і придбати їжу та воду. Із місцевих річок і джерел воду не вживаємо, бо небезпечна. Можна заразитися малярією. Звісно, місцеві п’ють її, бо вже загартовані.
Чимало людей скаржиться, як важко жити в Україні. Але, потрапивши сюди, ми зрозуміли, що українці ще дуже щасливі. Бо навіть найбідніші люди мають дах над головою і якусь їжу. Вони не живуть у холоді та голоді. А тут люди просто прокидаються із думкою, що хочуть їсти.

Руанда дуже красива. Пустель тут немає. Природа дуже гарна. Ми довго не могли повірити, що це Африка. Все тут зелено – дуже схоже на Карпати влітку. 
Микола КОБИЛЮК
Рейтинг:
(голосів: 1)
5-07-2013, 12:35
Коментарів 0 Переглядів 2476

загрузка...
У Чернівцях сьогодні стартує опалювальний сезон у дитсадках, лікарнях та школах
З 22 жовтня анонсувався початок опалювального сезону в будівлях соціальної сфери
У Берліні знайшовся боєць з Буковини, якого розшукували тиждень
За словами батька буковинця, Ігор Мацкуляк був дезорієнтований
Популярне Коментують
• Новини
Виварки вам у поміч і бережіть пацанів. Блог Мостіпаки
Про головні події минулого тижня у блозі Олександра Мостіпаки
загрузка...
Перший Центр Дитячого Зору відкрив свої двері для маленьких чернівчан (на правах реклами)

У середу, 10 жовтня, на Соборній площі, 1, відкрився перший у Чернівцях Центр Дитячого Зору "Люксор Kids", що став довгоочікуваним поповненням у великій родині "Оптики Люксор"
Буковинцям пропонують автомобілі Renault в кредит на особливих умовах (прес-реліз)

Жителі Буковини мають змогу придбати нові автомобілі Renault на акційних умовах- від 1% річних.
ПриватБанк збільшив термін кредитування на придбання нових автомобілів до 7 років (прес-реліз)

Акційні умови кредитування на придбання нових автомобілів включатимуть в себе відсоткову ставку від 0,01% річних, аванс від 10% вартості авто та подовжений строк кредиту - 7 років
Апартаменти чистого повітря чекають на своїх мешканців (на правах реклами)

На околиці Чернівців, подалі від міської метушні, розташувався новий сучасний житловий комплекс "GARDEN HALL", який відрізняється зручним плануванням квартир, якістю будівництва і доступною ціновою політикою
Солодке задоволення у Чернівцях (на правах реклами)

А ви знали, що солодощі сприяють вашому щастю? Ні? Тоді мерщій до найсолодших місць у Чернівцях, що вразять не лише смаком десертів, але й їх естетичним оформленням.