Троє чернівчан – Степан Клюсовський, Павло Швець і Володимир Руденко – власноруч зробили електричний та механічні веломобілі. Вони їздять ними на роботу, ринок, відпочивати.

Винахідники приїхали на зустріч своїми веломобілями. Перехожі звертали увагу на дивовижні машинки, які рухалися Соборною площею. Деякі підходили ближче до водіїв: цікавилися, де вони придбали такі, а почувши, що самі зробили, дивувалися і захоплювалися.

"Щоб зробити електромобіль, продав машину"

– Нас лише троє таких у Чернівцях, – запевняє Степан КЛЮСОВСЬКИЙ, сидячи на своєму компактному електромобілі в яскравому кольоровому костюмі. – Раніше працював на телебаченні, торгував на Калинці запчастинами. Отож у мене була можливість зібрати необхідні деталі для механічного веломобіля. Проїхав ним 34 тисячі кілометрів. Якось побачив в Інтернеті електромобіль – і захотів собі такий зробити. Щоб придбати два акумулятори, продав машину. Встановив їх у задніх колесах, але спереду залишив педалі, щоб у холодну погоду можна було крутити ними і грітися. Ці двигуни можуть витримувати до 30 градусів морозу, вони не бояться ні ожеледиці, ні снігу, ні крутих підйомів. Тож їжджу весь рік за будь-якої погоди зі швидкістю 45 кілометрів на годину. Випробував електромобіль минулої суворої зими, і він отримав оцінку "відмінно" (сміється, – авт.). Він обійшовся мені приблизно у три тисячі доларів.

"А куди їздите ним?" – "Всюди, де потрібно, – каже пан Степан. – Працюю електриком на водоканалі, тож щодня їжджу на роботу – 11 кілометрів туди і назад. Середня швидкість містом – 17 кілометрів за годину. Постійно їжджу на базар за продуктами – можу перевозити 60 кілограмів вантажу. Моя дружина торгує квітами, то їй теж допомагаю".

"Не потрібно витрачатися на бензин"

– А я свій механічний веломобіль назвав "Динозавр", – сміється Павло ШВЕЦЬ, запрошуючи покататися. – Його конструкцію вигадав сам. Цей веломобіль обійшовся мені приблизно у тисячу доларів. Раму змайстрував зі звичайних водопровідних залізних труб. Інші деталі купував або давали знайомі. У моєму веломобілі є кермо, сигналізація, два сидячі місця. Я колишній артист балету – 20 років протанцював. Але завжди захоплювався технікою. Веломобіль надає мені повну свободу пересування, до того ж не потрібно витрачатися на бензин.

"Люди звертають на вас увагу, коли їздите вулицею?" – цікавлюся. "Ще й як! – стверджує винахідник. – Водії іномарок підіймають вгору палець і показують, що класно".

"Ніколи не продав би свій веломобіль"

На веломобілі Володимира Руденка спереду написи "Україна" і "Сhernivsti", малюнок резиденції. "Я за спеціальністю слюсар-збиральник, тому мені ця справа близька, – запевняє Володимир. – Разом із друзями шукав запчастини на пунктах здачі металобрухту та смітниках. Перший триколісний веломобіль зробив у 1990-х роках. Пізніше переробив його на чотириколісний – стійкіший. Хотів би ще встановити тент, щоб захиститися від дощу та спеки. Їжджу за продуктами на базар. Чоловіки одразу ж оточують мене, допомагають завантажити сумки в багажники. Інколи беру із собою дружину. Вона каже: "Якщо ти за кермом, то я нічого не боюся". Але в місті дуже погані дороги, тому важко їздити. Ніколи не продав би свій веломобіль". 
Надія БУДНА