Чернівчанка Тамара Рудяга – переможець міського конкурсу "Найкращий екскурсовод". Вона – одна з тих, хто "відкриває" для приїжджих Чернівці.

Багато туристів із Донецька, Луганська

– Ви стали екскурсоводом не одразу…

– Багато років пропрацювала в освіті, а вже потім змінила фах. Спонукала мене до цього телевізійна програма Василя Селезінки "Місто моєї любові". Завдяки їй я, зрештою, відірвала погляд від асфальту й побачила, серед якої краси живу. Чернівці – місто надзвичайно цікаве не лише своїми архітектурою, історією, але й людьми, які тут жили й живуть у наш час. Працюючи вже дванадцятий рік гідом, я продовжую його вивчати.

Постійно займаюся самоосвітою. Ніколи не знаєш, хто саме буде в тебе на екскурсії, а тому треба бути у всеозброєнні. Якось проводила екскурсію для однієї жінки з Росії. Розповідаю їй і помічаю, що інформація з історії міста її не дуже цікавить. Натомість велику увагу приділяє архітектурним деталям будівель. Коли зайшли до Художнього музею, вона показала посвідчення заслуженого реставратора Росії. Після того я знову пішла до бібліотеки, почала вивчати архітектурні стилі, притаманні чернівецьким будівлям.

– Звідки до нас найчастіше приїжджають туристи?

– Із Києва. Потім – Східна Україна. Центральна – не дуже… Зі Львова цього року лише дві групи було, а доти – взагалі не було. Практично не їдуть з Івано-Франківська й Тернополя. Зате багато з Донецька, Луганська, Одеси. Останнім часом почали їздити з Молдови. Досить багато туристів із Білорусі. Із Росії, як правило, індивідуальні туристи.

– Для багатьох із них Чернівці – справжнє відкриття...

– Часто зізнаються, що про Чернівці не знали. Я задумувалася: чому так. Відповідь знайшла в статті В. Вечерського: "За радянських часів історико-містобудівна архітектурна цінність Чернівців не визнавалася не лише владою, а й провідними дослідниками..." Свідченням чого може бути такий абзац із відомої книги Г. Логвина: "Застройка современного города относится в основном к ХІХ – нач. ХХ века и выполнена в стиле венской эклектической архитектуры в ее провинциальном варианте. Но ее художественные и градостроительные недостатки с лихвой окупаются дивным расположением города на высоких холмах с массой зелени, садов и парков". Одним реченням була перекреслена архітектурна цінність чернівецьких будівель. Я пояснюю це тим, що не вони, "радянські архітектори", будували. Тому хотіли "затерти" Чернівці. Зробили з міста забиту провінцію. Австрійцям треба в ніжки вклонитися. Я маю на увазі щільність забудови й маленькі внутрішні двори. Завдяки цьому місто не постраждало, як Київ, від сучасних висоток.

"Вийшли чоловіки
з пивом. Гала-гала…"

– Екскурсанти ж різні бувають...

– На жаль, зустрічаються й такі туристи, що часом відчуваєш незручність за них. Це тоді, коли поїздка нібито безкоштовна, маю на увазі профспілкова. Якось з одного не дуже далекого від Чернівців міста приїхала група. Їхали ніч і пили... Зустріла їх на Турецькій площі. Ви­й­шли чоловіки з пивом. Гала-гала… А тут ще й велосипед… І полізли... Дивлюся – поряд група дітей, яка теж приїхали на екскурсію. Стали й дивляться, як сивочолі дядьки по тому велосипеду лазять і намагаються його з місця зрушити. Я спочатку відійшла від них, бо соромно було. Потім кажу: "Ви цього не робили б, бо тут відеоспостереження". Тільки тоді зупинилися. Є й такі, які як бачать позаду карети на вулиці О. Кобилянської скриню з монетами – починають їх відколупувати. А інші, навпаки, запитують: "А що, тут треба копійки залишати?" Я відповідаю, що у кого економічна криза – той бере, хто має можливість – залишає. Трапляється, під час екскурсії їдять і п’ють пиво, палять. Я на це не реагую. Працюю навіть тоді, коли в мене лише один слухач. Люди заплатили гроші за відпочинок. А хто як собі його уявляє – це вже залежить від їхнього рівня культури.

– Чи запитують щось особливе?

– Якось під час екскурсії чоловік запитує: "А чому Хотинська фортеця була наймогутнішим укріпленням середньовіччя, якщо вона переходила з рук у руки постійно?" І я зрозуміла, що слід перефразувати речення, яке є у кожній праці про фортецю: "Була найбажанішою, бо тут була переправа через Дністер..."

– Що у гостей міста викликає найбільше захоплення?

– Університет, панно на Художньому музеї, часто запитують про Вірменську церкву.

Часто чернівчани, які замовляють екскурсії для своїх гостей, самі дізнаються багато нового про місто. Наприклад, один із працівників ОДА був вражений, що на рівні другого поверху будівлі є напис "lex": "Щодня ходжу на роботу. Хто сказав би..."

Часто літні люди – жителі Чернівців – підходять до групи екскурсантів: "Слушайтє сюда! Я здєсь живу..." І починають розповідати, що тут було до війни.

Якось біля кінотеатру "Чернівці" розповідала про Темпль, як його підривали... Підходить бабця: "А у вас є фотографія, де ворона сидить на динаміті? Бо у газеті "Радянська Буковина" тоді була... Це у газеті було – щоб ви собі знали".

– І... смішне…

– Коли підходжу з екскурсантами на площі Філармонії до будинку, де знаходився горілчаний магазин, із вікна першого поверху часто висувається чоловік: "Ви знаєте, це був магазинчик вино- горілчаний... Тут підвали – через увесь будинок... І який тут запас був, уявляєте?.."

– Щемливе...

– Кілька років тому один турист з Ізраїлю (родом із Запо­ріж­жя) побачив у театрі диванчики із затертим плюшем, які приготували для реставрації, гладив їх руками і все примовляв: "Які ви молодці, що все це зберегли..." 
Юлія Боднарюк

Що дивує туристів

Водії з Білорусі, доки доїдуть до центра міста, проклинають день, коли погодилися на цю поїздку. Кажуть, що просто не розуміють, як у наш час можуть бути такі дороги. Мало того, що GPRS показує одне, а рух часто односторонній і проїзд заборонений. Для автівок – місто некомфортне. Якість доріг погана, багато вулиць з одностороннім рухом, не вистачає парковок... Можливо, слід маршрут продумати для туристичних автобусів, хоча б із боку залізничного
вокзалу й із Гравітону. Щоб їм легше було доїхати до Театральної площі чи університету. Наші дороги – це серйозні бар’єри для розвитку туризму в Чернівцях!

А ось що приємне дивує людей – це чисте повітря. Кажуть, що ми живемо у раю. І одразу починають запитувати, скільки коштує квадратний метр житла у центрі. Рідко яка екскурсія обходиться без таких запитань.

Не розуміють наші туристи, як Чернівці не мають свого їстівного бренду... Київський торт, тульський пряник і чернівецький… що? Вони запитують, де можна купити щось смачненьке, чим би потім пригостити своїх рідних і знайомих на згадку про Чернівці. Який у нас фірмовий продукт? Був час, коли запитували про чернівецькі ковбаси. Реклама була дуже вдалою на телебаченні. Я показувала, де можна придбати – люди купували. Останні кілька років ніхто й не запитує про них, хоча вони могли й стати брендом. Так само, як сир, тістечка тощо. Головне – щоб смакувало людям і продавали тільки в Чернівцях. За радянських часів хлібозавод випускав тістечка "Буковинський горіх". Коробка не мала вигляду, але самі тістечка були смачні. Нині нічого такого, на жаль, немає. Приїжджала група працівників із Верховної Ради – то хотіли привезти додому щось смачненьке на згадку. Повезла їх в одну кондитерську. Вони зробили замовлення на печиво. Доки тривала екскурсія, їм напекли, розфасували й спакували... Люди були дуже задоволені. У нас же багато приватних підприємств, на яких працюють творчі люди. Можна було б організувати конкурс, обрати найкращий продукт, зробити гарну рекламу! Від того, що немає вибору, туристи везуть додому тільки магнітики на холодильник та тарілочки.

Слід організувати також кіоски з місцевою рекламною продукцією. Усе це неважко зробити, про що свідчить приклад багатьох інших міст.