«Велосипед заворожив мене»

Велосипед допомагає чернівчанці Людмилі Бортник підтримувати себе у формі. По-дівочому струнка, вона виглядає значно молодшою своїх 36 років. "Це завдяки велосипеду, здоровому способу життя та спілкуванню з молодими людьми, які поділяють моє захоплення, – запевняє жінка. – Усе разом позитивно впливає на моє самопочуття. Після роботи або у вихідні сідаємо з сином Женею на велосипеди – і вперед! Це такий кайф! Сонце тебе цілує, вітер обвіває, дощик скропить… Ніби зливаєшся з природою".

"Це така зарядка – працює весь організм!"

Працівницю банку Людмилу Бортник із 13-річним сином Женею зустріла під час Всеукраїнської велоестафети "Єднаймо Україну в русі", яка пролягла Чернівцями. "З дитинства катаюся на велосипеді, – каже жінка. – У мене їх було стільки, що не перелічити. Ганяла по селу так, що жоден хлопець не міг мене наздогнати. Неодноразово падала з велосипеда, оббивала руки та ноги. Якось у 13 років їхала на великій швидкості з крутого горба й опинилася у…реанімації. Вся побита, потовчена. Доки вийшла з лікарні, мама продала велосипед. Та незабаром тато купив мені новий. І так повторювалося аж до закінчення школи: тато купить велосипед, а мама після мого чергового падіння продасть. Та мене нічого не могло зупинити. Велосипед ніби заворожив мене. Трапляється, що й зараз падаю. Бачите, які рубці залишилися на руках (показує, – авт.) Коли їду додому, одягаю блузки з довгими рукавами, щоб мама не бачила. А то знову казатиме: "Навіщо тобі, дитино, цей велосипед? Продай його".

Лише після заміжжя та народження сина довелося на певний час забути про своє захоплення. Хоча я не забувала. Готувала їсти, прала, прибирала – і постійно думала про велосипед. Хотілося сісти на нього і поїхати кудись далеко-далеко".

Маленький син ще не міг ходити, а Людмила вже купила йому триколісний велосипед. "Це було моє бажання, а не Жені, – сміється пані Людмила. – Зараз у нього вже четвертий дорослий велосипед. Собі теж придбала новий спортивний велосипед, на якому можу їздити на великі дистанції, в гори. Гроші складала кілька років. З нетерпінням чекаємо із сином вихідних. У нас є улюблені маршрути на Цецино до джерела та на Валя-Кузьмина. Проїдемо 40 кілометрів – і ніби на світ наново народжуємося. Це така зарядка – працює весь організм! Маю проблеми з тиском, та після таких поїздок почуваюся здоровою. А коли довго сиджу на роботі, починає все боліти: голова, серце".

"Велопоїздки обходяться дешево"

П’ять років тому на велодні Людмила почула, що чернівецькі велосипедисти створили громадську організацію "Чогобар", яку очолює Тетяна Лебухорська, і вирішила приєднатися до нього. "Завдяки своєму захопленню знайшла дуже багато друзів. І не лише в Україні, а й за кордоном, – запевняє жінка. – Чимало колишніх друзів також посадила на велосипеди. Після однієї поїздки вони ставали фанатами. Ми постійно спілкуємося в соціальних мережах, зідзвонюємося, часто зустрічаємося, влаштовуємо різні поїздки. Об’їздили на велосипедах усі Карпати і Західну Україну. Нещодавно святкували в горах День Незалежності. На велосипедах подолали досить важкий гірський маршрут. Часто їздимо на різні фестивалі. Дорогою знайомимося з іншими велосипедистами. Беремо із собою палатки, спальники, мінімум одягу, продукти. Дівчата готують їсти на вогнищі, а хлопці забезпечують нас дровами. Тому такі поїздки обходяться дешево. Хоча хороший спортивний велосипед коштує до тисячі доларів. Отож частина моєї зарплати йде на наше із сином захоплення".

У наступні вихідні Людмила організовує велосипедну поїздку на Закарпаття до Ворохти. "Уже відправила всім запрошення, придбала карти веломаршрутів,– каже жінка. – Їдемо до Коломиї та Рахова потягом. А там уже сядемо на велосипеди. Мені потрібні лічені хвилини, щоб зібратися. Усі необхідні речі завжди складені в рюкзаку. Це стандартний набір одягу, взуття, продуктів. Усе розраховано до мінімуму. Нічого зайвого не беремо. Розподіляємо між собою, хто що везтиме. Адже в горах на крутих підйомах доводиться не лише нести на плечах важкий рюкзак, а й тягнути велосипед. А він важить щонайменше 12 кілограмів. Повірте, це не так легко. Скажімо, нещодавно піднімалися на гору Близниця заввишки майже дві тисячі метрів. Туди туристів здебільшого возять машинами або автобусами. А ми йшли пішки, ще й велосипеди тягнули. Спуск був такий стрімкий, що їхати виявилося небезпечно. І лише внизу ми сіли на велосипеди".

"Велосипедисти не палять і не п’ють"

– У таких поїздках забуваєш про буденні проблеми, негаразди. Ніби потрапляєш у зовсім інший світ, – запевняє пані Людмила. – Мої знайомі, які хоча б один раз їздили зі мною на велосипедах в гори, зізнавалися, що це набагато краще, ніж на морі. Тут можна більше розслабитися і краще відпочити. До того ж дешевше. П’ємо чисту воду з джерел, купаємося у водоспадах або гірських річках. А смачна каша, зварена на вогнищі, пахне димком і травами. З 16 по 22 вересня проводимо у Чернівцях європейський тиждень мобільності. Усе буде пов’язане з велосипедами: велоекскурсії, велоніч, велопарад, велоквест. Цим заходом хочемо привернути увагу до розвитку велоспорту в місті. Є багато людей, які із задоволенням їхали б на роботу або на навчання на велосипедах. Діти теж могли б добиратися до школи. Проте в Чернівцях немає ні велодоріжок, ні велопарковок".

"Ті, хто займається велоспортом, – особливі люди, – запевняє пані Людмила. – Вони ведуть здоровий спосіб життя: не п’ють, не палять, не засиджуються перед комп’ютерами та телевізорами. Вони цікаві, активні, мобільні. На машині не відчуєш такої свободи, як на велосипеді".
Надія БУДНА

З досьє "МБ"
Людмила Бортник народилася 1 жовтня 1975 року на Буковині.
Закінчила Львівську політехніку.
Працює головним спеціалістом з обслуговування клієнтів в одному з банків. Син Женя навчається у восьмому класі гімназії №1.
Захоплюється велосипедним і пішим спортом, фотографуванням.