Директор служби таксі "Євротранс" Валентина Коломієць 8 Березня отримує на кількасот поздоровлень більше, ніж будь-яка буковинка. Адже у її підпорядкуванні працює 700 чоловіків: таксистів, механіків, лікарів... Силі та харизмі цієї тендітної жінки можна позаздрити. Розповідають, що коли вона дізналася, що один із водіїв спробував заробити на пасажирах, закип’ятила чайник і облила капот машини з наклейкою "Євротранс". Наклейку віддерла, хоч і з манікюром попрощалася. Але від ідеї зробити фірму зразковою не відмовилася.
"Я сувора"
– Чи легко жінці керувати сотнями чоловіків?
– Керую ж! Створила службу шість років тому. В обличчя знаю всіх, характер кожного.
Багато років прожила на Півночі. Після закінчення фізфаку та інституту нафти і газу працювала економістом. Тобто з 24 років працювала переважно з чоловіками.
Коли я на них дивлюся... Як пояснити?.. Я була на практиці у школі… Чоловіки для мене не те, що як діти, а люди, якими слід керувати, але ніхто не хоче. А мені це вдається.
Керівник повинен бути справедливим. Вважаю, чим більша дисципліна – тим більша повага, а чим більша повага – тим краща дисципліна. А щоб цього досягти, доводиться серйозно працювати. За часів Союзу була дисципліна, а потім людям дали свободу, не підготувавши до неї. За 20 років люди розхиталися. Стільки енергії йде на пояснення, що коли сідаєш до машини, а вона чиста, форма гарна – приємно. Я сувора. Хтось і щось каже навздогін, можливо. Мені ніколи про це думати: не хочеш – не працюй. Ображає, що я організувала бізнес, взяла усю важкість кредитів на себе, щоби створити для людей робочі місця, а розуміють це відсотків 60. Їм я вдячна. Я ж не лише сиджу в кабінеті, а і в ремонтну яму йду, і, коли треба, прибираю сніг. Слід працювати. Не всі це розуміють, тому є плинність кадрів.
Більшість проблем легко вирішити. Рецепт простий – слід працювати. Усім! Дивишся, на п’ятому поверсі чоловік з отакенним пузом палить, кидає донизу недопалок і розмірковує, чому це двірники не прибирають перед під’їздом. А самому взяти лопату, віник і прибрати?! Я не з балкона, а із села родом, й у нас усі прибирали навесні самі.
– А рецепт керування чоловіками маєте?
– Вважаю, що чоловіки – дуже сильна половина людства. Люди колись казали, що чоловік – голова (родини, фірми тощо), але є шия (куди поверне, туди голова й повернеться). А шия – це жінка.
– Ви бездоганно виглядаєте. Напевно, присутність такої кількості чоловіків навколо зобов’язує?
– Ніколи про це не думаю. У мене у родині всі стрункі – генетика. Працюю, як усі, прокидаюся о 06.00. Зараз уже все налагоджено, а коли починала службу, доводилося до 01.00 працювати. Багато хто дивується, побачивши керівника автопідприємства – тендітну жінку. Кажуть, що уявляли собі мене як огрядну, такого собі начальника...
"Плакати?
Ніколи у житті!"
– Чи слід хвалити чоловіків?
– Треба їх хвалити так, щоб вони не розслаблялися. Минулого року організувала змагання, відзначила усіх, хто гарно працює, хто пропрацював від початку служби. Усіх нагородили – виготовили спеціальні статуетки.
– А дорогою на роботу похвалити за гарний вигляд, наприклад?..
– Чесно, не у моєму характері. Роблю інакше: тому працівнику, машина якого брудна, ставлю за приклад його колегу. Кажу: "Бачиш, який він молодець, а у тебе яка машина?! Швидко на мийку!"
– Сварите як? Міцне слівце вжити можете?
– Вважаю, не обов’язково вживати для кращого ефекту такі слова. Хоча за обставинами траплялося іноді. Потреби у тому немає: вони знають, що якщо я сказала, що тут буде так, то інакше вже не буде ніколи. Я рішення обдумую серйозно, готую їх, тому впевнена у собі.
– У житті таксистів смішного чи сумного не бракує, напевно?..
– У нашу службу приходять досвідчені таксисти, тому ніколи не розгублюються у будь-якій ситуації. Був випадок, коли таксист приїхав до замовника, а онучка виводить дуже хвору бабусю і просить відвезти її на Фастівську. Він наполіг на тому, щоб онучка сіла також. Дорогою бабуся померла...
Але буває і смішне. Якось забули у таксі дитячий візочок. Слава Богу, що не дитину... Згадали аж через три дні. Уявіть, у якому стані з гостей поверталися...
Правило таксиста – клієнт завжди правий. Єдине – не беруть дуже п’яного пасажира. Було одного разу, що сів у машину чоловік напідпитку, то таксист його годину містом возив. Той не міг пригадати, де живе! Відвіз туди, звідки взяв. Був випадок, коли таксист привіз чоловіка додому, а жінка дверима грюкнула: "Забирай і вези, звідки взяв!"
Якось у таксі чоловік побився з дружиною. Таксист спробував її захистити: "Чого ж жінку бити?" Знаєте, якою була реакція подружжя? Вони удвох напали на... таксиста.
– Страшно буває?
– У роботі не буває. Я стала сильною у 26 років, коли довелося виступати по роботі у суді. Я не могла допустити, щоб несправедливість перемогла. І страх зник.
– Вдома ви також керуєте?
– Мені здається, що вдома я не така. Чоловік працює зі мною на роботі. Удома ми на рівних, а на роботі він такий самий, як усі. Удома навіщо керувати комусь кимось? Ми маємо кожен свою роботу. Він чистить виноград, дерева, у мене – своя робота.
– Як відпочиваєте?
– Відпочинок у мене який? Живу в приватному будинку: квіти, город. Усе роблю сама. На балконі не сидітиму. Не в моїх правилах.
– Сильній жінці, напевно, непросто. Не можна розплакатися...
– Плакати? Ніколи у житті! Якщо жінка плаче, вона не до життя. Для чого плакати? Я своє відплакала. Мені було 17 років, коли загинули батьки.
Зроби – і не будеш плакати! Можу поплакати, коли на цвинтар приходжу. І то, здається, стала більш суворою. Плакати ніколи!
– Але який суворий не був би керівник, він все одно – жінка…
– З розумінням ставлюся до життєвих ситуацій. Шкодую, напевно. Не чекаю на "дякую". Маю такий характер: не цікавить, хто що думає. Знаю, що слід зробити. Якщо знаю, що зараз слід перевірити усі машини на ямі, так і буде. Є такі, хто не витримує. Хтось звик ходити у футболці, заляпаній кавою, не хоче одягнути акуратну сорочку. Не хочеш – до побачення.
Люди з різними долями працюють у нас. Багато самотніх. Жінка поїхала в Італію – він один. Або програв усе на світі... І таких багато. Є такі, у яких немає житла. Мама померла, переписала хату на когось..
Багато працівників із сіл. Які вони виховані, як цінують роботу! Є навіть працівник, який закінчив Податкову академію і працює таксистом. Пояснює, що батько помер, у нього родина. І вони заробляють – і непогано.
– Бути сильною важко?
– Не була слабкою, тому не знаю. Нормально. Вважаю, коли ти вимогливий до себе, усе працюватиме бездоганно.
– А про що мріє сильна жінка?
– Лише про здоров’я – як усі. Не мрію... Можливо, насправді я якась не така – не мрію? А чого мріяти? Іди і роби.
Думаю, мріє той, хто не хоче працювати. Хто хоче – завжди може заробити.
Юлія Боднарюк
