Чернівчанин Олександр Береза за професією – грумер, або, як кажуть у народі, – собачий перукар. Тварин він стриже вдома, бо на салон, зізнається, ще не заробив.
Кореспондент "МБ" побувала у "салоні" Олександра і спостерігала за тим, як він стриже своїх чотирилапих клієнтів.
Грумер – високий 30-річний чоловік. Він зустрів мене біля свого під’їзду. Неподалік бігав рудий собака. "Бачите того сусідського пса? То я стриг, – із гордістю повідомив Олександр. – У мене вже майже всі сусідські собаки стриглися. Хоча намагаюся не брати замовлень від близьких знайомих – чужим легше вгодити, ніж своїм. Люди часто просять: пострижіть мого собаку так-то і так. Я пояснюю: цій породі така стрижка не пасуватиме, не хочу робити з тварини опудало. Ображаються".
"Пострижемо та відправимо до армії"
У коридорі нас зустрічають собаки: в Олександра вдома восьмеро песиків. Із них – троє власних, інші – на продаж.
– І всі нестрижені, – зітхає грумер. – Як у прислів’ї – "швець без чобіт". Але ось знайшов покупця на собаку, то сьогодні наводитиму тварині марафет.
Олександр схопив білого кудлатого американського кокер-спанієля, який за три місяці собачого життя жодного разу не бачив ножиць та мила, і поклав його на спеціальний столик. Спочатку розчесав тварину. Потім відкрив сумочку з причандаллям для стрижки, витягнув звідти бритву, і процедура розпочалася. Бідолашний пес не зрозумів, що це з ним роблять і чому він повинен все це терпіти. Почав вириватися. Але грумер не звертав на це уваги і продовжував робити свою справу. При цьому примовляв російською: "Нравится – не нравится, спи, моя красавица". І додавав: "Ще не було собаки, якого я не зміг би постригти". Та жартував: "Пострижемо та відправимо до армії".
Найбільше кокер шарпався, коли йому голили шию. "Всі собаки бояться голити шию, – пояснив Олександр. – В ідеалі усю тварину треба би було стригти ножицями, а не машинкою. Але це триватиме кілька годин".
Після цього Олександр замів підлогу, себе та стіл від шерсті і поніс собаку до ванної купати. Шампунь, кондиціонер – усе спеціальне, та ще й зі США. Далі замотав у рушник і кілька хвилин потримав, щоби ввібрати воду. І почав сушити феном, більше схожим на міні-пилосос.
Збоку виглядало дуже кумедно, коли собаці сушили морду: на вітрі затріпотіли довгі собачі вуха та щоки. Та самому кокеру було не до сміху. Щойно процедуру завершили, він миттю вшився зі столу. А доки я брала в Олександра інтерв’ю, собача пустило калюжу в кухні під стільцем та наклало купу в кімнаті. Лише після цієї помсти тварина втішилася і задоволено взялася гризти тапок.
Для кожної породи – інша зачіска
– Ось таке у мене життя, – прокоментував Олександр, коли усе прибрав. – І все ж робота мені дуже подобається. Першу собаку я постриг, коли мені було 13 років. То була французька болонка. Постриг її жахливо, смугами. Манікюрними ножицями, наскільки пам’ятаю. А другому своєму собаці зробив на вухах фіолетові пасма – мода тоді така була. І я був пофарбований у всі кольори веселки, і собака. А ще одягав його у різні маєчки, футболочки, які купував серед товарів для дітей.
Цікаво, що за першою своєю освітою Олександр – бухгалтер і навіть чотири роки пропрацював, або, як він каже, "відбув термін" за фахом. Весь час у нього були довгошерсті собаки, яких він возив стригти аж до Києва.
– Але там стрижка коштує щонайменше 500 гривень, а ще вартість за проїзд, це виходило надто дорого, – каже чоловік. – Тому вирішив, що краще викласти суму і повчитися у майстра самому стригти. І ось уже чотири роки працюю грумером. І за цей час жодна собака мене не вкусила. Я знаходжу до кожної тварини підхід: когось лагідно вмовляю, на когось можу прикрикнути. І слухаються! Загалом у мене дуже багато клієнтів. Стрижу для участі у виставках майже всіх чернівецьких собак. Єдині, за кого поки що не беруся, – пуделі та фокстер’єри. Адже для кожної породи – інша стрижка. Щоб усі опанувати, треба дуже багато часу. А ще не стрижу котів. У мене на їхнє хутро алергія.
– Після візиту до мене песики виглядають, як нова копійка. Можна вести хоч на виставку або на весілля, – з гордістю додає грумер.
Галина МАРКІВ
На замітку
У собачій моді нині – природність. Хутро має бути доглянутим, але підстриженим із мінімумом креативу.
