Жінка мала 200 сорочок у колекції, половину розпродала. Каже, що зараз уже нічого не купиш у селах: все або скуплено, або просять дуже високу ціну.
– Одягли? А тепер спробуйте відчути, як вам у цій сорочці. Якщо легко – значить, ваша – пояснює дівчині у вишиванці продавець старовинного одягу. – По людині одразу видно, чи "її" ця річ. В одній сорочці жінка на очах гарнішає, в іншій навіть збоку помітно, що її щось пригнічує. Якщо сорочка до душі, людині в цій сорочці добре. Тому старовинні речі обов’язково треба міряти.
Ганна Петрук із села Старі Кути возить продавати колекцію старовинного українського народного одягу всією Україною. Була на "Країні мрій" у Києві, нещодавно торгувала на Петрівському ярмарку в Чернівцях.
Як вишила 27 сорочок – можна і заміж
– Оце (показує на ряди сорочок, стоси запасок і крайок) – все, що зібрала по людях за 10 років, – каже колекціонерка. – 200 сорочок мала в колекції, половину розпродала. Зараз уже нічого не купиш у людей. Нещодавно за сорочку жінка в селі попросила 15 тисяч гривень! Більшість речей уже скупили.
Клієнтка тим часом визначилася з вибором – сорочка, запаска і пояс обійшлися у п’ять тисяч гривень. "А знаєте, чому вам ця сорочка з фіолетовим візерунком припала до душі? – схвалює її вибір Ганна Петрук. – Бо нова, неношена. По сорочці видно, що лежала в скрині й жодного разу не одягалася".
– Ці сорочки найдешевші, по 300 гривень, – пані Ганна показує на кілька сорочок із невеликою кількістю вишивки. – Котрі щільніші, то з конопель, а тонші – з льону. Оці довоєнні. А ці дві найстарші, понад 100 років мають, борщівська і вербовецька. Коштують по тисячі доларів. Така сама у Києві є в музеї Івана Гончара. Подивіться, яка якість – це вишивали американською ниткою, вона не рветься і не вигорає. Сама тканина може в якомусь місці розійтися, а вишивка тримається. А оце вже ленінградські нитки, – Ганна показує на полиняле оздоблення дешевої сорочки.
Старовинні вовняні крайки можна придбати за 500-1000 гривень, столітня англійська квітчаста вовняна хустка з китицями ручної роботи вартує сотню доларів. Є в колекції плахти (або запаски) – вовняні спідниці, а також верхній одяг: кептарі (безрукавки зі шкіри й хутра), кожухи, сардаки.
На запитання одного з покупців, як прати такий старовинний одяг, жінка пояснює: "Вода має бути тепла, можна дати трохи порошку. І звичайним господарським милом перете. Як десь брудні місця, біля шиї чи на рукавах, то шурують звичайною носовою хустинкою".
– Колись постійно ходили в сорочках, мали їх багато. Знаю, що на Полтавщині дівчина, котра виходила заміж, мала мати в приданому 27 вишитих сорочок. Зараз же таке життя настало, що бабці в селі лишають собі одну сорочку-низинку на смерть, а решта все зі скрині розпродують. Спідниці-запаски дівчата-наречені раз одягають, коли просять на весілля, а потім продають.
"Моя баба укола на собі не мала"
Ганна Петрук переконана, що завдяки такому одягу люди колись були здоровішими.
– Люди раніше дужі були. Носили такі сорочки і влітку, і взимку. Жіночі сорочки були всі довгі – трохи нижче коліна, а були й до землі. Баба моя дітей в полі народила – піде в поле до роботи, народить під копицею, а ввечері вузлик на плечі, дитину на руку – і вертає додому. Дев’ять разів народжувала і близнят мала, а я ледве один раз змогла... Вмерла баба – укола на собі не мала, зуби самі випадали. Такі здорові були люди! А як добре в тім одязі, плахта і запаска тримають поперек, спина не болить. Чоловіки колись взагалі в таких широких шкіряних пасках ходили. Втому знімає, коли спати в такій сорочці, і сон гарний дає. Я коли до Єрусалиму їду купатися в ріці Йордан, одягаю довгу сорочку чоловікової бабці, дубки називається, – то всі мене в ній фотографують!
На запитання про те, чи популярнішими зараз стають вишиті речі, Ганна відповідає:
– А в нас мода на них ніколи не виходила. У моєму селі до церкви ідуть у сорочках і запасках, одягають їх на Великдень, Зелені свята, Петра, Івана, на Богородиці, Спаса, на Покрову… Молоді виходять заміж у білій сукні, але запрошувати гостей селом ходять у народному вбранні.
Надія МАКУШИНСЬКА
