«Хочу тренувати в Україні»

Заслужений тренер України зі стрільби з лука 40-річний чернівчанин Олег Осипенко виховав титуловану спортсменку: чемпіонку Європи, рекордсменку світу, учасницю Олімпіади-2012 Лідію Січенікову. Але тренер і його вихованка можуть виїхати за кордон: обоє отримали запрошення зі США.

З Олегом Осипенком ми зустрілися біля школи №27, у якій спортивне товариство "Спартак" винаймає підвальне приміщення для лучників. Він щойно повернувся з Великого Кучурова. "Власними силами і за свої кошти ми облаштували там майданчик для тренувань. Скидалися і тренери, і батьки наших вихованців. Доводиться возити спортсменів своєю машиною, купувати дизпальне, – каже Олег Геннадійович. – Моя мама працює за кордоном і надсилає мені гроші. Якби вона знала, на що я їх витрачаю, то взагалі не розмовляла б зі мною (сміється, – авт.)".

– Чому їздите так далеко?

– У Чернівцях ніде тренуватися. Просили міську владу дозволити тимчасово облаштувати лукодром на вільній території, яка розташована неподалік школи на вулиці Воробкевича. Та поки що без результату. У Чернівцях є лише один лукодром – у школі олімпійського резерву, і влада вважає, що цього цілком достатньо. Спортивне товариство "Спартак" не має свого лукодрому, хоча показує сильні результати. У нас займається від 50 до 70 осіб. За оренду приміщення доводиться сплачувати щомісяця 600 гривень. Якщо врахувати ще й плату за комунальні послуги та електрику, то виходить понад півтори тисячі гривень. За рік – 18 тисяч. Хоча, скажімо, у Львові та Сумах за приміщення для тренувань школярів нічого не платять.

"На олімпійців тиснули психологічно та фізично"

На те, що тут розташоване відділення стрільби з лука ДЮСШ ФСТ "Спартак", вказує фігурка лучника на залізних дверях. Вузькими сходами спускаємося в глибокий напівтемний підвал. Заходимо до великої освітленої зали, в якій на стінах висять луки і стріли, на шафі виблискують десятки кубків. "Це тільки у нас можуть виділяти дітям для занять спортом підвальні приміщення, – не стримує обурення тренер. – Ми облаштували тут тир для стрільби з лука. Та коли вперше прийшли сюди, побачили страшну картину: бруд, сміття, пліснява, вода – майже по коліна. З допомогою дітей і батьків почали наводили лад. Зробили ремонт, освітлення, обладнали туалет, який, можливо, є не у всіх квартирах (показує, – авт.). Я пропадав тут по 12-14 годин. Сім’я мене майже не бачила. Тренування у професіоналів тривають по чотири-п’ять годин, вони роблять до 300 вистрілів. Вага натягнутого лука у жінок становить 16-17 кілограмів, у чоловіків – майже 20. За одне тренування можна було б розвантажити кілька вантажівок (сміється, – авт.).

Лук коштує від 600 до двох тисяч доларів. Тому намагаємося забезпечити своїх вихованців луками, але стріли та деяке спорядження вони купують самі. Комплект стріл коштує від 30 до 400 доларів".

– Як ви гадаєте, чому ваша найздібніша лучниця Лідія Січенікова виступила не найкраще на минулорічних Олімпійських іграх?

– Правду кажучи, Ліда показала свій найгірший результат 2012 року. І не тільки вона, а й інші наші спортсмени. Гадаю, їх досить неграмотно підвели до Олімпійських ігор. Тренер збірної України "передавив" психологічно, щодня наголошуючи спортсменам: "Ви повинні і зобов’язані виграти медалі!" До того ж команду лучників змушували тренуватися тричі на день, що призвело до їхнього фізичного виснаження. Тому вони й показали такі низькі результати. Коли Лідія приїхала додому, то, відновившись, майже через півтора місяця встановила свій особистий рекорд. Отож вона цілком могла б стати однією із фавориток Олімпіади, якби напередодні їй дали можливість трохи відпочити. Після повернення Ліду здебільшого тренував я. За цей час вона зуміла виграти Кубок України, встановити рекорд Європи і світу, стати чемпіонкою Європи в командній боротьбі…

"Від такого ставлення влади у спортсменів опускаються руки"

– Коли буковинські спортсмени повернулися з Олімпіади, ніхто з місцевих владників їх не зустрів. Кажуть, що губернатор і в. о. мера навіть образилися на них, що вони приїхали без медалей…

– Наші спортсмени та особисті тренери зробили все можливе для цього. Але, на жаль, не могли втрутитися у сам процес підготовки. Однак те, що четверо буковинців взяло участь в Олімпійських іграх, уже велике досягнення і престиж. У нашій області є відділення Олімпійського комітету, яке очолює губернатор. Та жодної уваги з його боку ми не відчули. Обласна школа вищої спортивної майстерності придбала для Лідії сучасний лук, і за це я дуже вдячний керівництву, але цього для якісної підготовки не достатньо. Необхідно створити належні умови та витратити багато коштів на відновлення. Мої знайомі запитують: "Вам дали якісь премії, призи, квартиру?" Я відповідаю: "Ніхто нічого не дав". Та я турбуюся не про себе. Отримую зарплату, на хліб із маслом вистачає – і добре. Але Ліда Січенікова мешкає у невеликій двокімнатній квартирі з мамою і двома братами. Спортсмени такого рівня повинні мати хоча б окрему кімнату, щоб можна було відпочити після тренувань і змагань. Від такого ставлення владників у молодих спортсменів опускаються руки.

– Ви були одним із кандидатів на посаду головного тренера збірної України зі стрільби з лука, але чомусь не поїхали на співбесіду…

– Я надіслав документи і вже готовий був їхати. Мою кандидатуру підтримувала більшість тренерів. Але я поговорив із деякими знайомими членами комісії, і вони сказали, що там уже все вирішили: залишиться нинішній головний тренер, тому шансів у мене немає. Отож не було сенсу їхати до Києва, витрачати гроші, переривати тренування…

"Усе тримається на нашому ентузіазмі"

– Ви розробили програму підготовки національної збірної зі стрільби з лука до наступної Олімпіади 2016 року. Про що там йдеться?

– Справді, я розробив таку програму і навіть надіслав її до Києва. Спеціалісти ознайомились із нею та сказали, що вона дуже цікава і реально може підняти цей вид спорту. Я пропоную перші два роки підготовки звернути увагу на молодих спортсменів: спрямувати на них більшість коштів, дати їм можливість брати участь у різних міжнародних змаганнях. Це допоможе створити велику конкуренцію і відкрити багато нових талантів.

– Чомусь наша розмова вийшла невеселою…

– Бо я не бачу завтрашнього дня. Все тримається винятково на нашому ентузіазмі. Мені надходили пропозиції з інших країн, де пообіцяли організувати все на вищому рівні. Лідії теж надійшла пропозиція з Бостона виступати за спортивний клуб із перспективою виступати за збірну США.

– І ви залишите Чернівці?

– Щодо Лідії, не знаю. Це їй вирішувати. А мені не дуже хочеться кидати все, що я з колегами створив, і починати з нуля. Хочеться займатися улюбленою справою в Україні. Та все може бути… Якщо раніше я горів на роботі, то поступово моя патріотичність згасає, а мій ентузіазм зменшується. Хоча є багато гарних молодих спортсменів, із якими хочеться працювати і підіймати їх на вищий рівень. Але для цього немає ні відповідних умов, ні коштів, ні підтримки… Хочеться тільки тренувати. А доводиться бути ще й завгоспом, організатором, будівельником, електриком, зброярем, касиром, прибиральником… Це забирає надзвичайно багато часу і сил, які я міг би витрачати на тренування.
Надія БУДНА

З ДОСЬЄ "МБ"
Олег Осипенко народився 20 грудня 1972 року в Чернівцях у сім’ї військового.
Навчався в школі №3. Закінчив індустріальний технікум, Львівський інститут фізичної культури і спорту за спеціальністю "Олімпійський та професійний спорт" (магістр), Чернівецький торгово-економічний інститут КНТЕУ.
Представляє спортивне товариство "Спартак". Працює тренером із 1996 року, з 2001-го – в ФСТ "Спартак", з 2007-го – в обласній школі вищої спортивної майстерності.
У 2009 році отримав звання заслуженого тренера України.
Має шестирічного сина.