«Мій фінішний спурт став переможним»

Буковинка Наталія Лупу нещодавно виграла Чемпіонат Європи з бігу в приміщенні на 800 метрів, який відбувся у шведському Гетеборзі. Її результат – 2.00,26 хвилини – зараз найкращий у зимовому сезоні.
Нині Наталія перебуває на зборі в Криму, але нам вдалося зв’язатися з нею.

"У цьому ривку – роки виснажливих тренувань"

– Пані Наталіє, ви претендуєте на звання найкращої легкоатлетки Європи. Завдяки чому потрапили до цього списку?

– До списку претенденток внесли окремих чемпіонок Європи. І я потрапила туди, напевно, тому, що теж виграла Чемпіонат Європи. За якими критеріями відбирали з усіх чемпіонок – мені не відомо. Нині перебуваю на зборі в Ялті, тож про голосування в Інтернеті дізналася від друзів. Гадаю, найкращою у цьому голосуванні буде туркеня Яніт Невіт, яка виграла 60 метрів із бар’єрами.

– На цьогорічному Чемпіонаті Європи в Гетеборзі ви здобули золоту медаль. Чи важко було бігти 800-метрову дистанцію в закритому приміщенні? І чи допомогла вам ваша "фішка": викладатися на повну наприкінці дистанції?

– Було нелегко, тому що я вперше з 2006 року бігла три дні поспіль. Але, можливо, це й дало мені перевагу, і такий тривалий період змагань мені підходить. Наприкінці дистанції всі викладаються на повну. Але цього разу мій фінішний спурт виявився переможним. У цьому ривку – роки виснажливих тренувань, знання та досвід тренерів Анатолія Якимчука і Володимира Степанова.

– Група українських легкоатлетів, у тому числі й ви, виступила проти чиновників національної Федерації легкої атлетики.

– Ми виступали не так проти когось персонально, як проти негативних фактів, які були навколо підготовки збірної. Поки що відчувається позитивна динаміка після зміни керівництва.

"Тренуємося на застарілому покритті"

– Як готуєтеся до наступних чемпіонатів?

– Як завжди, важко. Поки що готуємося в Криму в Ялті. Непогано було б потренуватися і в умовах високогір’я. Сподіваюся, що буде і така можливість. Дуже шкода, що столиця поки що не підтримує ініціативу Буковини щодо будівництва високогірної олімпійської бази в наших Карпатах. Якби побудували цю базу, Україна не витрачала б чималі кошти на підготовку збірної з легкої атлетики за кордоном.

– Ви виступаєте за Буковину, а тренуєтеся в Києві. У нас немає відповідних умов?

– З умовами тренувань теж є чималі проблеми. Свого часу Іванові Гешку колишній мер Чернівців обіцяв, що замінять доріжки на стадіоні "Буковина" на сучасніші, але досі доводиться тренуватися на фізично та морально застарілому покритті. Взимку взагалі катастрофа, бо манежу в місті немає. Були, пригадую, і клопотання виділити з Києва кошти для облаштування нормальних легкоатлетичних доріжок у Кіцмані, де тренуються спортсмени спортклубу "Гешко", який я теж представляю. Проте все залишилося по-старому. А щодо підтримки влади… Розповім про один випадок, який стався у 2005 році, коли я знову почала виступати за рідну область (доти навчалася у столичному спортінтернаті й виступала за Київ). Нас із київським тренером Анатолієм Якимчуком та Ольгою Михайличенко запросили до "будинку з левами". Після цього вражений Анатолій Олексійович ще довго розповідав усім про цю зустріч. Бо, як він запевнив, у Києві на прийом до начальника спорт­-управління треба було записуватися заздалегідь. А тут заступник губернатора спеціально вийшов з наради, щоб прийняти нас. У кабінеті був також бізнес­мен Іван Семенюк, який одразу ж погодився допомагати нам з Олею. Він витягнув із кишені гроші і дав нам на два місяці вперед. Тоді наш тренер ледь не втратив свідомість від здивування. А з 2006 року мене підтримують готель "Буковина" і Валерій Чинуш, якому я теж дуже вдячна.
Надія БУДНА