«Футбол був для мене всім»

Легенді буковинського футболу, а нині головному тренерові міні-футбольного клубу "Меркурій" Віктору Мглинцю третього січня виповнилося 50 років. Чернівчани досі пам’ятають його як найкращого бомбардира "Буковини".

Ми потрапили на тренування "Меркурія" у спорткомплексі "Олімпія". Серед гравців важко було розпізнати їхнього тренера – худенького, невисокого зросту. Після гри Віктор Іванович детально охарактеризував гру кожного футболіста, дав настанови. "Минулого року "Меркурій" отримав путівку до Вищої ліги, але чомусь продовжує грати у Першій…" – цікавлюся. "Ми не змогли перейти туди через фінансові проблеми, – зізнається тренер. – Наша команда справді дуже професійна, ми довго створювали її, збирали найкращих гравців. Вона вже переросла Першу лігу, де перебуває на першому місці зі значним відривом від інших команд. Мрію, щоб "Меркурій" нарешті почав грати у Вищій лізі й мав можливість проявити себе. Але для цього потрібні спонсори і гроші: на заявку, гравців, автобус, форму, базу для тренувань… Багато чого потрібно. Хоча нам гріх скаржитися. Ми граємо у сучасному спорткомплексі. Нам допомагають президент клубу Сергій Гринюк, міська влада. На наші ігри приходить багато глядачів, навіть не всі можуть поміститися в залі".

"Це напружена праця, піт, травми, кров"

– Пане Вікторе, що для вас 50 років?

– Це просто дата у календарі. Слава Богу, я ще не відчуваю цих років. Досі займаюся улюбленою справою: граю у футбол із молодими хлопцями, треную команду. Хоча це великий досвід: спортивний і життєвий, який намагаюся використати.

– А чим був для вас футбол?

– Напевно, всім. Віддавав йому весь свій час і сили. Десять місяців у році – збори, тренування, поїздки, ігри… Вдома був лише місяць-два.

– Як ставилася до цього ваша дружина?

– Ставилася з розумінням. Коли ми одружувалися, я попередив Світлану, що в мене на першому місці буде футбол, а потім – усе інше. Крім захоплення, це була ще й моя робота, за яку я отримував гроші. Завдяки футболу вдалося вирішити деякі матеріальні проблеми, придбати машину і будинок. Але із часом сім’я почала відігравати головну роль у моєму житті. Хоча футбол теж перебуває десь поруч (сміється, – авт.).

– Ви закінчили Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ. Могли б стати економістом…

– Економічні знання знадобилися мені під час складання контрактів. Але футбол все-таки переміг. Футболістові потрібно знати набагато більше, ніж економістові. Треба все швидко прорахувати і за секунду прий­няти правильне рішення: вести м’яч далі, забивати у ворота чи передати його напарникові. Тому думати, що у футболіста головне – ноги, неправильно. Повинна постійно працювати голова. Тому у великий футбол грають справді талановиті люди. Сидячи на трибуні, можна говорити що завгодно, а на полі все виходить зовсім по-іншому. Це напружена праця, піт, травми, кров. Мені, щоправда, щастило. Я не отримував серйозних травм, не ламав рук і ніг. Лише коли грав в Ізраїлі, пошкодив меніск, і мені зробили там операцію. Та через два тижні почав тренуватися.

"Поганим гравцям не допоможуть навіть мільйони"

– Скільки ви забили голів за всі роки гри у футбол?

– Чомусь ніколи їх не лічив. Забив – і побіг далі. Хоча за "Буковину" забив 111 голів. Але я грав і в інших командах.

– Який матч запам’ятався вам найбільше?

– Їх було дуже багато, тому важко виділити один. Дуже важливими були голи на останніх хвилинах, які вирішували долю матчу, і наша команда вигравала. Після цього – невимовна радість та ейфорія, які неможливо порівняти ні з чим. Коли весь стадіон зривається в єдиному пориві, розумієш, що зробив щось важливе у своєму житті. Та з роками почав усвідомлювати, що це моя робота, за яку отримую гроші, тому повинен виконувати її добре. Я довго грав – майже до 40 років. Отож набув певного досвіду, прийшла якась мудрість.

– Чернівчани старшого віку досі пам’ятають вашу гру. Кажуть, що вони спеціально йшли дивитися на Мглинця…

– Якщо ти повністю віддаєшся на полі, люди це бачать і цінують. Я справді не був обділений увагою та любов’ю вболівальників. Але сам я не досягнув би нічого, якби поруч не було гідних партнерів.

– Наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років чернівецький стадіон був переповнений, хоч тоді "Буковина" перебувала у Другій Союзній лізі. Чому нині люди не ходять на футбол?

– Усе залежить насамперед від гри команди. Вона може і не вигравати, але гра повинна бути яскравою та видовищною. У 1980-1990-х роках "Буковина" завдяки тренеру Юхимові Школьникову дуже прогресувала, красиво грала – і це подобалося людям. Тоді не було ні з чим проблем. Фінансово нам дуже допомагала місцева влада. У футболі немає дрібниць. Все повинно бути на високому рівні: зарплата, харчування, форма, забезпечення транспортом, реклама – тоді буде результат.

– Ви були капітаном "Буковини", коли вона увійшла до Першої Союзної ліги. Що потрібно зробити, щоб буковинські футболісти здобули путівку до Вищої ліги?

– Насамперед повинна бути висока виконавська майстерність. Якщо футболіст за своїми ігровими якостями відповідає вимогам Вищої ліги, від нього можна вимагати відповідного результату. Та якщо він не може грати, то жодні гроші, навіть мільйони, не допоможуть. Як тренер можу сказати: якщо в команді будуть професійні гравці, з нею можна досягти успіху. А з посередніми футболістами нічого не досягнеш, як цього не прагнув би і що не робив би.

– У 2007-2009 роках ви були головним тренером "Буковини". Чому залишили цю посаду?

– Така тренерська робота. Комусь подобається, як ти працюєш, комусь – ні. Змінилося керівництво клубу, і новий президент привів свого тренера. Хоча тоді з тими фінансовими можливостями "Буковина" грала досить непогано. Була гарна дружна команда, до якої входили здебільшого чернівецькі фут­болісти. Щоб взяти сильних футболістів з інших команд, не було коштів.

"Кожна гра повинна бути як остання"

– Кажуть, що колись футболісти більше грали за патріотизм, а нині грають за гроші, тому немає видовищного футболу…

– Це не зовсім так. Футболісти завжди були елітою й отримували непогані зарплати. Ніхто ніколи не бив себе у груди і не казав: "Я патріот своєї країни або свого міста, тому не хочу грошей, гратиму задарма". Хоча усе залежить від тренера, як він налаштує команду. Кожна гра повинна бути як остання. Це і є патріотизм у моєму розумінні.

– Як ви ставитеся до нинішнього українського футболу і до того, що за великі гроші купують закордонних футболістів?

– Якщо купують закордонних футболістів, значить, існують певні проблеми з українськими. Приклад збірної показує, що в нас мало своїх високопрофесійних гравців, які отримують великі гроші і не відповідають своєму рівню.

– Можливо, річ у тому, що не приділяють належну увагу дитячому футболу. Колись хлопчики ще з дитинства ганяли м’яч на стадіонах та у дворах. Нинішні ж більше часу проводять за комп’ютерами і телевізорами.

– Я захопився футболом ще у п’ять років. Тато водив мене до садка, а мені хотілося бігти на стадіон. У 18 років почав грати за "Буковину".
Але якщо хлопчикові більше подобається комп’ютер, то його важко змусити полюбити футбол. У сучасних дітей значно більший вибір, ніж був у нас. Хоч майбутньому футболістові нічого не заважає ним стати. У нинішніх хлопчиків хибне уявлення про футбол, їм не вистачає терпіння. Заб’ють два-три м’ячі – і вже хочуть отримувати великі гроші, мати різні привілеї. І це найбільша біда українських футболістів. Вони не прагнуть стати справжніми професіоналами. Тому і немає в нас футбольних зірок.

– Що ж потрібно зробити, щоб стати хорошим футболістом?

– Талант плюс напружена щоденна праця. У жодному разі не можна зупинятися, досягнувши якогось результату. Треба постійно працювати над собою. Якщо людина це розуміє, то обов’язково досягне успіху. 
Надія БУДНА

ДОСЬЄ "МБ"
Віктор Мглинець народився 3 січня 1963 року в Чернівцях.
Закінчив Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ.
Дебютував у "Буковині" у сезоні-1981.
1985 року став найкращим бомбардиром команди.
У складі "Буковини" був чемпіоном СРСР, срібним призером чемпіонату СРСР, переможцем Другої ліги.
У 1990 році Віктор Мглинець став капітаном "Буковини", яка потрапила до Першої ліги Чемпіонату СРСР .
Остання його гра у команді відбулася 28 березня 2004 року.
Також грав у командах "Поділля" (Хмельницький), "Металург" (Запоріжжя), "Чорноморець" (Одеса), в ізраїльському чемпіонаті.
Протягом 2007-2009 років обіймав посаду головного тренера "Буковини".
Нині – тренер міні-футбольного клубу "Меркурій", який здобув путівку до Вищої ліги.
Одружений. Дружина Світлана – домогосподарка.
Син Артем закінчив ЧТЕІ КНТЕУ, донька Альона – ЧНУ.