Майкл Ібсел переїхав до України ще маленьким хлопчиком. І зараз Новоселицький район, у якому він проживає, став ріднішим за Бостон, де минули дитячі роки.
Починав із хокею
Із 20-річним американцем, якого вже можна назвати й українцем, ми познайомилися під час Міжнародного чемпіонату з фігурного катання серед аматорів, який днями відбувся у розважальному комплексі "Панорама". Тут у категорії "золото" серед юнаків віком понад 15 років Майкл здобув друге місце. Кілька разів хлопець, щоправда, мало не впав. Та пояснює це тим, що боліла нога, яку нещодавно пошкодив.
Уперше Майкл побачив фігурне катання по телевізору в чотири роки. Йому надзвичайно сподобалося, як гарно та легко фігуристи ковзають по льоду. Тож вигукнув: "Хочу займатися фігурним катанням!" Але тоді у Бостоні, як це не дивно, не було школи з цього виду спорту. Був лише хокей, тож Майкл почав грати у хокей. Потім серйозно травмував ліву ногу, і лікарі заборонили хлопцеві виходити на лід протягом двох років.
Втілити свою мрію в життя Майклу вдалося лише в Україні. Сюди він з батьками та молодшим братом переїхав у восьмирічному віці. Його батьки – волонтери, допомагають людям. Мешкає сім’я у Новоселицькому районі. Хлопець зізнається: його поява у місцевій школі викликала справжній ажіотаж. Перші кілька місяців Майкл Ісбел був "суперстар" у новій школі. Та згодом до американця звикли, і він з легкістю вписався у колектив місцевих підлітків. Зараз Майкл – уже студент другого курсу університету в Румунії. Вивчає волонтерську справу.
"Україна стала мені ріднішою за Америку"
Отож щойно у "Панорамі" відкрили школу фігурного катання, хлопець одразу записався сюди. Їздить на тренування по п’ять разів на тиждень.
– Мені не важко їздити на тренування з району, я звик, – каже Майкл. – Ще у США я у п’ятирічному віці допомагав батькам у волонтерській справі й об’їздив майже всі штати.
У Майкла вже є здобутки: перше місце на минулорічному чемпіонаті "Буковина-Open", призові місця на інших змаганнях. Та мрія у хлопця – стати чемпіоном світу з фігурного катання. Саме цей вид спорту він планує обрати своєю майбутньою професією. А де житиме – в Україні чи у США, – поки що не знає.
– Буваю у США раз на півроку, – каже хлопець. – Там у мене залишилися друзі, родичі. Але я вже дуже звик до України. Це вже навіть більша моя батьківщина, ніж Америка. Я полюбив українські звичаї, страви. Їм борщ, вареники. Мама щодня готує і українські, й американські страви. І тут стало набагато краще, ніж 10 років тому. Помітив, що в Україні темп життя більш розмірений. У США все так швидко, не встигаєш опам’ятатися. Мабуть, буду трохи тут, трохи там.
Галина МАРКІВ
