Наприкінці травня Олександра ШПАЮК, завідувачка клінічно-діагностичної лабораторії Чернівецької обласної лікарні, позаштатна спеціалістка з лабораторної діагностики в області, побувала з робочою поїздкою в Китаї. Візит відбувся на запрошення компанії, яка постачає медичне обладнання.
– Ніколи й не уявляла, що потраплю до Китаю, – усміхається пані Олександра. – Тож коли надійшла така пропозиція, не вагалася. Летіли 30 годин. Приземлилися у місті Шеньчжень, якому, за словами місцевих, лише 40 років. Але розвиток там такий, що нам ще років сто доведеться надолужувати, аби досягти подібного рівня.
Робот-кіт та шалені мопеди
– Перше враження – нескінченні мопеди й скутери. Їх дуже багато, і вони їздять не лише дорогою, а й тротуарами, абсолютно не зважаючи на пішоходів. Таксі теж чимало, а власного транспорту майже ніхто не має.
Ще один шок – робот у готелі, – розповідає лікарка. – Коли ліфт зупинився, двері відчинилися, а перед нами – робот! Білий, з чорним обличчям, схожий на кота. Виявилося, він доставляє їжу в номери. Ліфт реагує на його голос, робот "дзвонить" у двері, повертається задом, відкривається кришка – і ось їжа. Забрав – і "кіт" їде заряджатися.
Їжа – випробування не для слабких
– Після китайської кухні можна лягати в гастроентерологію, – жартує Олександра. – Вперше в житті їла восьминога, який ще ворушився, сирі шлунки, кальмари, креветки. Це все подавалося сирим, і ми мали самі варити його в різних соусах. Їжа дуже гостра. Запивати її потрібно кокосовим молоком. Алкоголю в ресторанах не продають. Хіба що дуже слабке вино або пиво. Хоча в магазинах – будь ласка, бери, скільки хочеш.
А ще здивували столи в ресторанах: великий круглий стіл на двигунчику, який сам обертається – і кожен бере собі страву, яка припала до смаку, – зауважує медикиня.
Китайці, смітники і чистота
– Ми почувалися там, як зірки: усі хотіли сфотографуватися з європейцями. Китайці дуже привітні. До України ставляться з розумінням, але загалом займають нейтральну позицію. Для них головне – бізнес, – ділиться Олександра Шпаюк і додає: – А ще там… нема бомжів. І смітників на вулицях теж майже не побачиш – лише біля закладів. Але всюди ідеальна чистота. Близько опівночі дороги миють спеціальні машини – з вікна готелю я нарахувала 15 таких одразу. Шеньчжень – місто не для життя, а для роботи. Це справжній бізнес-хаб. Там будують десятки нових будинків, здебільшого офісних. А от жити працівники часто мусять у контейнерах – з дітьми, цілими родинами. Побачили ми й бідний район – крихітні вікна, низькі стелі, малі кімнатки.
Автоматизована лабораторія та Україна в мініатюрі
– Ми побували на заводах, де виробляють лабораторне обладнання. Фотографувати було не можна. Робота налагоджена до деталей: одна група крутить лише гвинтики, інша займається складанням. Деталі "їдуть" між поверхами автоматичними лініями, браку не допускають – усе відсортовується роботами.
Особливо вразив парк "Вікно у світ", де зібрано архітектурні мініатюри з усього світу. Побували й на концерті, де представляли різні національності. Україну, щоправда, подали як… двох півників.
Довелося побувати у лікарні. І мушу сказати: стандарти медицини там зовсім інші. Поліклінік, як у нас, немає. Лише приймальне відділення і далі – стаціонар. Просторий зал очікування, де встановлений електронний термінал: пацієнт самостійно обирає номер, а далі його викликають. Навпроти – чотири медсестри. Усе відкрито: маніпуляційні кабінети на очах у відвідувачів. Із гігієною, щоправда, специфіка – після кожного пацієнта дезінфекцію не проводять. Але добре працює вентиляція, – каже пані Олександра. – Цікава система доставки аналізів: пробірки закидають у спеціальні труби, якими вони автоматично надходять до лабораторії. Вона займає цілий поверх. Баклабораторія відділена лише стіною – тобто без "чистої" і "брудної" зони, як у нас. Усе максимально автоматизовано.
На шість аналізаторів – один лаборант. За день вони обслуговують до п’яти тисяч пацієнтів! Лаборант лише контролює роботу апаратів. Решту система виконує самостійно. Про таке в Україні нам залишається тільки мріяти.
Працівники приходять на роботу о 09:00. Але ще до їхнього приходу відповідальні особи дистанційно запускають аналізатори, проводять контроль і калібрування. Із перших хвилин зміни – повноцінна робота. Ми ж уранці ще півтори години "возимося" з підготовкою.
Про Гонконг і вартість поїзки
– Коли поверталися додому, в аеропорту Гонконга нас завели до кімнати допитів. Ймовірно, через те, що ми з України, де триває війна. Цікавилися, чи не перевозимо нічого небезпечного. Речі, щоправда, не перевіряли, але опитували кожного. На щастя, був вайфай і чат GPT – допоміг із перекладом на англійську, бо місцева англійська була складною для розуміння. Візи нам перекреслили, хоча робоча віза була відкрита на три місяці, – розповіла медикиня і підсумувала: – Переліт – дуже дорогий. В один бік близько тисячі доларів. Самостійно я б таку поїздку не потягнула. Харчування теж недешеве, хоча на ціни особливо не зважали – часу рахувати й переводити юані в гривні просто не було. Але враження неймовірні! По суті, ми побачили країну майбутнього.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
