Чому Донбас такий важливий для росіян, які щодня втрачають там величезну кількість військових? Чим та коли завершиться війна?
Про це "МБ" запитав у доктора політичних наук, професора ЧНУ ім. Ю. Федьковича Анатолія Круглашова, пише molbuk.ua
"Ця війна була неминучою"
– Чому росіянам такий важливий Донбас?
– Донбас Путін перетворив на пропагандистське виправдання своєї агресії. Брехня про "народ Донбасса" та його геноцид із боку "київського режиму", розтиражовані побрехеньки про утиски "русских людей" і "русскоязычных" – все це вдовбувала пропаганда у голови росіян і закордонних жертв російської інформаційної війни з року в рік. Тож без "перемоги" на Донбасі вся путінська політика останніх років перетвориться на безглузду авантюру та поразку в очах його прихильників. Це вони йому та режиму в цілому не пробачать.
Тому війна в Україні й на Донбасі зокрема – це ще й війна за майбутнє у владі як гарантії виживання самого Путіна та путінізму. А не рахуватися з жертвами в Кремлі – давня сумна традиція. Ось чому бої на Донбасі такі запеклі та криваві. Справа не тільки в тій чи іншій ресурсній або стратегічній цінності контролю за цими територіями. Йдеться про значно більше, хоча й доволі примітивне. А наші воїни там захищають всю Україну і кожного з нас.
– Чого очікувати далі? Вже пережили найважчі часи, а чи вони ще попереду?
– Вважаю, що найбільші за масштабом та інтенсивністю бої у нас попереду. Нам потрібно завершити деокупацію всіх територій України. А це наступальні дії. Також варто очікувати спроби другого масованого удару з боку Росії по наших територіях. Тому навряд чи пік війни вже пройдено. Хіба станеться якесь диво...
Проте ми вже пережили дуже складні, шокові часи. За цей рік повномасштабної війни ми зустрілися з такими випробуваннями і лихом, які не бачили покоління після завершення Другої світової війни.
Найважче багатьом із нас далося розуміння, що цей перебіг подій є логічним наслідком путінської політики реанімації Російської імперії та її традиційної загарбницької політики, спрямованої проти нас і світу. І що ця війна ставала чимдалі, тим більше неминучою. Для багатьох в Україні та за її межами це здавалося неймовірним. Та це сталося і триває.
"Путін здатний піти на все"
– Чи видно вже хоч початок кінця війни?
– Відлік кінця війни ведеться з її початку. Але безґрунтовно стверджувати, коли саме вона закінчиться. Цього не знає достеменно ніхто. Принаймні я з такими людьми – правдивими пророками – не знайомий і не чув про них. Все інше – або голослівні твердження, або довільні припущення.
– То чи варто все ж цього року сподіватися на нашу перемогу? І що для нас стане перемогою?
– Кожен день і ніч війни – це втрати найдорожчого – наших людей. Тому треба робити все, що в наших силах, щоби цей рік виявився переможним для нас. Припинення вогню означатиме визнання окупації значної частини наших територій і створення ще більш вигідних умов для продовження війни Росією. Задовольнятися таким самовбивчим результатом ми не можемо. Повернення на кордони 1991 року є цілком легітимною й виправданою нашою метою. А також покарання всіх тих злочинців, які розв'язали й ведуть цю війну. І це тільки частина тих завдань, які потрібно вирішити разом із партнерами.
– Чи наважиться Лукашенко відкрито вступити у війну?
– По-перше, офіційна Білорусь є найближчим союзником Росії вже багато років. І серед пострадянських країн охочих ділити з нею таку ж роль вже й немає. По-друге, з білоруської території ми отримуємо ракетні удари, і вона використовується Кремлем проти нас у цій війні. По-третє, на мій погляд, Лукашенко привів Білорусь до фактичної втрати суверенітету. Тому нині не Лукашенко приймає найважливіші рішення. Хоча для нього особисто та його режиму повноцінний вступ у війну означатиме неминучий крах. Але й простору для маневрування у нього залишається все менше... Така ця ситуація тепер. Тому прогнози не дуже втішні.
– На що ладен піти Путін, щоби виграти війну? Чи не побоїться оголосити загальну мобілізацію? Як щодо ядерної зброї?
– Стисло відповім – на все. Але не одразу. Загальна мобілізація насправді триває, але у формі поетапного її розгортання. Ядерна зброя, як і інша зброя масового знищення, – останній козир путінського режиму. Поки що він використовує його як засіб залякування і шантажу не тільки нас, але й світу. Але насамперед головною зброєю Кремля залишаються брехня, страх і терор.
"Зміни кожного з нас неминучі"
– Чи настане момент, коли іншим країнам нарешті урветься терпець і вони захочуть допомогти нам, безпосередньо вступивши у війну? – Складне запитання. Перспектив "умиротворення" Путіна немає. Бажання безпосередньо увійти у війну також мало хто має. Але логіка війни передбачувано непередбачена. Можливо все. Поки що ми мусимо усвідомлювати: без наших партнерів, їхньої допомоги ми впоратися з російською навалою навряд чи змогли б. Цієї допомоги потребуємо більше і швидше. А недооцінювати її, а тим більше знецінювати – невдячно і небезпечно.
– Попри все, чи не стала війна тим чинником, який почав змінювати нашу країну і самих українців?
– Звичайно. Ми є учасниками процесу формування іншої України. Більш згуртованої, сміливої й справді сильної. Впевнений, і непереможної! Ми творимо нову політичну націю. Демонструємо небувалу стійкість, хоча й не всі однаково. Ми захищаємо не тільки самих себе, але й цивілізований світ та демократію як основу можливостей визначати свою власну долю. Врешті-решт, ми є тими, хто охороняє право на майбутнє від сил, що хочуть загнати нас навіть не в минуле, а у свої утопічні уявлення про нього.
З іншого боку, наші громадяни платять за це неймовірно дорогу ціну. І за свої попередні ілюзії безпеки ("зате в нас немає війни") та "братерства" з північно-східними сусідами також. Уроки історії жорстокі. Але нам повинно вистачити сил, мужності й розуму пройти через ці випробування. Зміни кожного з нас неминучі. Хоча й не завжди тільки позитивні, а тим більше – помітні й очевидні. Але у нас немає шансів залишитися такими ж, яким ми були до 2014 року, а тим більше напередодні 24 лютого 2022 року. Це стосується всіх нас".
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber |
21-01-2023, 22:57
0
3 512
