Буковинка після загибелі сина в АТО взяла до рук зброю і створила музей вдома (ФОТО)

Після загибелі на Сході свого‭ ‬31-річного сина Юрія Чікала буковинка Марія Кордубан взяла до рук зброю і пройшла підготовку у батальйоні територіальної оборони.‭ ‬А вдома у неї...‭ ‬маленький музей,‭ ‬у якому‭ – ‬історія життя її сина–героя.

"Марія Кордубан живе там,‭ ‬де прапор України біля хати‭"‬,‭ – ‬підказують нам люди у селі Нові Бросківці.‭ ‬Оселя буковинки та краєвид навколо неї могли би бути ілюстрацією до української казки:‭ ‬соняхи,‭ ‬густе поле кукурудзи,‭ ‬вид на неймовірну панораму,‭ ‬а ще пасіка.




...‭ ‬Нас зустрічає тендітна жінка.‭ ‬Марія Георгіївна запрошує до своєї оселі.‭ ‬Серце завмирає вже у першій кімнаті:‭ ‬вона є музеєм,‭ ‬у якому можна дізнатися історію життя Юрія...‭ ‬На великих світлинах‭ – ‬гарний молодий чоловік.‭ ‬Біля світлин‭ – ‬військова форма,‭ ‬книги,‭ ‬військовий квиток.‭ ‬У формі серця викладені пелюстки квітів від дівчини,‭ ‬якій Юрій незадовго до смерті зробив пропозицію руки і серця.‭ ‬Особливу увагу привертають рукавиці.





‭"‬Візьміть ці рукавички і вдихніть.‭ ‬Вони пахнуть війною‭"‬,‭ – ‬із сумом говорить мати.

Вдихаю‭ – ‬від них‭ – ‬запаху пороху та землі.‭ ‬Та вже за кілька хвилин вдихаю зовсім інший запах‭ – ‬свіжого меду.‭

"Це для вас,‭ – ‬Марія Георгіївна простягає баночку меду.‭ – ‬Це із пасіки,‭ ‬яку мій синочок створив біля школи.‭ ‬Він пригощав дітей медом,‭ ‬носив їм солодощі до школи.‭ ‬Дуже любив своїх учнів...‭"





– Ми обоє були вчителями у школі,‭ ‬син згодом став директором школи у куті Черешенька,‭ – ‬розповідає Марія Георгіївна.‭ – ‬У нашому серці завжди стрижнем і силою була Україна.‭ ‬Коли я йому читала свій вірш‭ "‬Ви хочете убить в мені людину,‭ ‬підняти мою душу на диби,‭ ‬та я не стану перед вами на коліна,‭ ‬не схилю низько голови...‭"‬,‭ ‬у нього горіли очі.‭ ‬Коли почалася революція,‭ ‬ми поїхали до Києва.‭ ‬Тоді ніхто не міг уявити,‭ ‬що усе закінчиться таким страшним кровопролиттям.‭ ‬Після подій у Києві сина мобілізували.‭ ‬Спершу він говорив,‭ ‬що ніхто наших хлопців не буде брати на Схід.‭ ‬Але це таки сталося.‭ ‬Попри біду,‭ ‬він ніколи ні на що не‭ ‬скаржився.‭ ‬Навіть,‭ ‬коли стався жахливий інцидент‭ ‬із каскою.‭ ‬Як це було‭? ‬Хлопцям перед від’їздом на Схід видали каски.‭ ‬Якось їх терміново розбудили серед ночі‭ – ‬починався бій.‭ ‬Що перше хлопці беруть‭? ‬Зброю‭! ‬Мій синок забув каску і за те,‭ ‬що він її втратив,‭ ‬йому більше каску не видали.‭ ‬Згодом мій син обмовився,‭ ‬що уже місяць воює без каски‭! ‬Я була вражена‭! ‬Почала шукала кошти і за три тисячі гривень купила йому кевларову каску.‭ ‬Уявіть,‭ ‬тоді мені трапилися такі військові,‭ ‬які запросили за цю каску‭ ‬1300‭ ‬доларів,‭ ‬а її ціна виявилася доларів‭ ‬200...





Марії Георгіївні важко говорити.

‭ – ‬А як син загинув...‭ ‬Це було рік тому,‭ ‬31‭ ‬липня.‭ ‬Десь його професія вчителя зіграла з ним злий жарт,‭ – ‬крізь сльози говорить мати.‭ – ‬У перерві між боями у селі Георгіївка Луганської області він пішов взяти почитати книгу.‭ ‬Розгорнув‭ "‬Червоне і чорне‭" ‬Стендаля,‭ ‬і за два метри від нього впав ворожий снаряд...

Більше читайте у четверговому номері "МБ" за 30 липня