Ляльки майстрині Іннеси Флоряк - це не просто іграшки для розваг. Це обереги, які колись у своїх скринях зберігали наші бабусі. А ще у її ляльках можна знайти мотиви буковинського національного одягу. Побачити колекцію ляльок Іннеси Флоряк є нагода у Чернівецькому обласному краєзнавчому музеї.




Бажання робити ляльки у Іннеси виникло ще у дитинстві. У 1980-их на горищі у бабусиній хаті у Лужанах дівчинка знайшла велику скриню, а у ній - плетену з ниток ляльку. Того року дівчинка перевела вдома багато ниток: вчилася майструвати. Сьогодні майстриню знають чимало людей. Її ляльки замовляють, як обереги.

- Моя лялька - не ігрова, а оберегова, - наголошує лялькарка Іннеса Флоряк. - Для кожної ситуації - своя лялька. Наприклад, ляльку-берегиню просять зробити сімейні пари, які мріють про дітей. Бажано таку ляльку тримати у спальні. Є і лялька-ведучка на гарні родинні відносини. А ляльку-кашку колись дарувати дівчинці, якій виповнювалося сім років і вона уже бралася куховарити.




Іннеса не просто робить ляльки, але й об’їздила чимало сіл, вивчаючи етнографію.

- Дорослою почала їздити селами і вивчати традиції, котрі потім "ховаю" у своїх ляльках, - пояснює майстриня. - У старих бабусь бачила старі ляльки, розпитувала про них. Так, дізналася про ляльку, яка у 1932-1933 роках рятувала людям життя. У ляльці був схований мішочок із зерном: при обшуках дитячі іграшки не оглядали. У ляльку вміщалося 200-300 грам зерна. Є і ляльки, які чоловікам дають на війну. Така лялька називається "Подорожниця". У її вузлику мають бути зерна, щоби людина була сита та нитки, аби попри заплутану дорогу людина повернулася додому. Мені часто говорили: "Не дай Боже тобі колись робити ці ляльки". Не віриться, але таки довелося. Нині дуже багато жінок відправляють своїм чоловікам на війну ці обереги...




- Вірю, що лялька має дуже велику силу, - зізнається Іннеса. - Коли я показала свої ляльки світові, моє життя змінилося: із самітниці я перетворилася у людину, яка має друзів звідусіль. Життя стало повним, щасливим.