Лідер "ЛНР" виявився буковинцем

Ігоря Плотницького, нинішнього голову самопроголошеної "Луганської народної республіки", тепер добре знають всі жителі селища міського типу Кельменці Чернівецької області, незважаючи на те, що не всі у рідному селі пам’ятають його особисто, інформує ВВС-Україна.

Після завершення школи на початку 80-х він поїхав з рідної домівки. Відтоді майже не навідувався до батьків, друзів тут не мав.

Продавчиня у магазині говорить: "Знаю, що маємо зрадника, який тепер у Луганській республіці. Особисто з ним не була знайома, але все село про це говорить вже більше місяця".

Ті, хто знав батьків Ігоря Плотницького - мати Ніну та батька Веніаміна, якого всі називали в Кельменцях Вєня, - розповідають про родину неохоче та з острахом.



Кажуть, що родина була відлюдькувата, мало з ким товаришувала, а батько голови "ЛНР", хоч його і називали в селі добрим механіком, мав недобру славу.

"Років 5-6 тому він свою рідну матір здав у будинок пристарілих. А до цього дуже знущався над нею, навіть не годував. То селяни тій бабці хліб носили", - розповідає односельчанин.

Мати Ігоря Ніна останні кілька років працювала на пошті прибиральницею. "Вєня - то місцевий, наш – він тут у Кельменцях народився і виріс, а от Ніна, жінка його – зі східних країв. Вони мало з ким спілкувались, то я і не знаю, як вони познайомились і як вона тут опинилась. Але Ніна все життя говорила російською мовою", - додає чоловік.



Він погодився показати хату, де народився Ігор Плотницький. Невелике обійстя, два будинки – один старий, очевидно – дідівська хата, інший – новий, цегляний, двоповерховий. І хоча у Кельменцях і говорять, що коли "дізнались про зрадника", то люди і вікна били, і збирались хату палити, але жодних ознак погрому немає.

На подвір’ї порались два молодики, вони і розповіли, що два тижні тому пізно ввечері до будинку батьків Ігоря Плотницького приїхав мікроавтобус. Батьки завантажили речі та виїхали з Кельменців.

"Кілька днів до цього мати Ігоря казала, що вони спершу поїдуть до молодшого сина Михайла в Київ, а потім – в Росію. А чи дійсно це так, де вони і коли повернуться і чи повернуться – я не знаю. Попросили дивитись за хатою і залишили мені собачку і кота – приходжу годувати", - каже чоловік.

Вчинок свого односельчанина він засуджує, але вважає, що батьки не винні і, мовляв, даремно, стільки ненависті до них проявляють люди.

"Вєня в церкву перестав ходити, бо якось соромно, певно, було за сина. Люди перестали вітатись, а дехто і в очі засуджував. Сам же Ігор дуже рідко сюди приїжджав, я от живу по сусідству з ними вже 8 років і ніколи його тут не бачив. Які в них були стосунки між собою – теж не знаю, вони ніколи не розповідали про нього, не ділились, - розповідає чоловік. – Навіть маю таку підозру, що вони взнали про "геройство" свого сина так само, як і ми всі – з інтернету і телебачення. Втім, нібито телефонували до нього, хотіли присоромити, на що він їм відповів, що за місяць заробляє там стільки, скільки вони разом за 10 років не зароблять".

Чоловік, який вчився з паном Плотницьким в одній школі говорить, що після навчання у 1982 році Ігор пішов служити в армію, так і потрапив в Луганськ, де й залишився.



"Хочу сказати, що коли я особисто дізнався, якою "шишкою" він став в "ЛНР", то моїй люті не було меж. Як то мати в селі такого Іуду, поясніть? Ми тут, у Кельменцях, трьох молодих хлопців ховали, які загинули в боях. Вони для нас герої. А хтозна, може це навіть сам Плотницький особисто віддавав наказ стріляти, бомбити? Може то саме він і вбив своїх земляків?", - обурюється чоловіки, який вчився з Плотницьким у паралельних класах.

Сусідка каже, що добре, що батьки голови "ЛНР" виїхали з міста, бо жити в такому соромі, за її словами, страшно.

Вона не засуджує ані батьків, ані самого Плотницького: "Бог їм всім суддя".