3 листопада 1918 року у Чернівцях Буковинське віче проголосило бажання народів, що населяли Буковину, приєднатися до Західно-Української Народної Республіки. Керівники ЗУНР були націлені на об'єднання з Українською Державою гетьмана Павла Скоропадського, а значить Буковинське віче, по суті, було ще одним актом незалежності і соборності.
Інша річ, що події тогочасної сторії розвивалися надто стрімко і непередбачувано. Українська влада на теренах Буковини протрималася лише кілька тижнів – вже 28 листопада 1918 року Загальний з'їзд Буковини (в роботі якого брали участь і 13 делегатів від українського населення краю) прийняв рішення про входження до складу Румунії. Реально румунські війська вже стояли в Чернівцях та інших містах Буковини.
Владі гетьмана Скоропадського у Києві залишалося трохи більше місяця – їй на зміну йшла охлократія Петлюри. Українській владі у Львові залишалося кілька днів – під натиском поляків Євген Петрушевич та Кость Левицький переїхали у Станіславів, а потім у Тернопіль. Схід у вигляді червоної Росії готувався до свого вирішального наступу, несучи на штиках ідеали світової революції. Антанта вперто не бажала визнавати право українців на самовизначення. Захід робив вигляд, що не розуміє, за висловом Маяковського, "откуда, мол, и что это за географические новости".
Розпадалися імперії, що будувалися століттями. Процес розпаду завжди супроводжується трагічними подіями. Але сам факт бажання українців Буковини жити в єдиній державі з іншими українцями – показовий.
Буковина була привілейованим краєм в рамках Австро-Угорщини. Вона розвивалася у власному руслі, відмежована від тих процесів, які мали розвиток у Галичині. Галицька суспільна думка розвивалася під впливом гримучої суміші з греко-католицького клерикалізму, австрійського соціалізму та конкуренції з поляками. Початок ХХ століття привніс у цю суміш ще один інгредієнт – націоналізм, течію, що тільки-тільки зароджувалася.
Буковина традиційно відзначалася ультралоялізмом до віденської влади, тут була православно-консервативна основа у світогляді та постійна конкуренція з румунським населенням. Маючи окремий статус Герцогства, Буковина була улюбленою перлиною в короні Франца-Йосифа, який мріяв перетворити Чернівці на великий фінансовий центр імперії (тут спеціально почали будувати велику кількість банків – цісар мріяв про те, що Австро-Угорщина у фінансовому плані перехопить ініціативу у Швейцарії, а Чернівці стануть другою Женевою).
Це вже потім був прихід на землі Буковини румунської влади, який можна порівняти з гуманітарною катастрофою: румуни не лише знищили всі плани щодо розвитку краю, не лише понівечили архітектурне обличчя Чернівців, набудувавши аляповатих будинків у центрі міста, але й перетворили Чернівці на провінцію. Станом на 1918 рік це була одна з найбільш прогресивних і розвинутих частин держави. Через 22 роки – на момент входження до складу УРСР – це була бідна провінція Румунії.
Саме тому в процесі розпаду імперії для українців Австро-Угорщини була необхідна чітка визначеність буковинців. Влада ЗУНР претендувала на отримання додаткової легітимності. Буковинське віче виконало свою роль. І не його вина у тому, що тогочасні лідери не змогли втримати владу та не лише проголосити, а й реально створити державу.
...У неділю у Чернівцях відзначали 95-річчя Буковинського віча. Показово, що участь у святкуванні взяли понад 12 тисяч чоловік (такої маси людей на центральній площі Чернівців за часів незалежності, здається, не бачили). Делегати від усіх населених пунктів області, представники усіх громадських організацій, більшості політичних партій, трудових колективів області прийшли на площу. Головний лейтмотив цьогорічного відзначення річниці – підтримка курсу на євроінтеграцію.
Не обійшлося й без ложки дьогтю. Представники "Батьківщини" (зокрема, народний депутат Бурбак) розкритикували акцію лише за те, що її організувала влада (мовляв, чому губернатор Папієв "зганяє" людей на святкування? І чому акцію організовує саме влада?). Тобто, маємо справу з подвійними стандартами: проплачені мітинги "Вставай, Україно!" навесні цього року – та ще й з явно завищеною офіційно оголошеною кількістю учасників – це добре, а акції влади на підтримку євроінтеграції – це погано?
Насправді подібні акції здатні продемонструвати світові значно більше, ніж заяви політиків та безплідні суперечки довкола того, що робити з Тимошенко. Вони дають змогу побачити, що Україна – це не лише кілька політиків, які ведуть між собою безплідну дискусію з приводу долі своєї колишньої колеги. І прив'язувати майбутнє євроінтеграції до долі одного політика – річ неконструктивна.
Акція на честь 95-річчя Буковинського віча – це (говорю без пафосу) демонстрація бажання українців повернутися в Європу. За останніх 95 років Буковина возз'єдналася з рештою українських земель, разом добилися незалежності і тепер намагається стати тією ланкою, яка з'єднає Україну з Європою у єдиний ланцюг. Спочатку ж було Буковинське віче, яке відбулося ще до офіційного розпаду Австро-Угорщини і до Комп'єнського миру. І не треба зводити Буковинське віче до виключно локального рівня. І тоді, у 1918 році, і тепер воно мало і має вагоме значення – як елемент глобального процесу, як свідчення вміння буковинців якісно і оперативно реагувати на виклики історичного моменту.
Будемо сподіватися, що у 2013 році Європа буде більш прихильною до євроінтеграційних намірів України. Нехтування волевиявленням українців у 1918 році та зверхнє ставлення до українських політиків, які бажали бачити Україну елементом нової європейської архітектури, призвели до трагічних наслідків. Чи вистачить у європейців розуму не допускати помилок Клемансо та Ллойд-Джорджа?
Кость Бондаренко
ТСН
