Про вивезені культурні цінності України за радянського періоду досі точаться дискусії. Складають приблизні списки вивезених скарбів, говорять про їхню долю… Але нечасто під час дискусій виникає запитання: "А навіщо вивозили цінності?"
Історик Ігор Буркут ставить запитання: "Де Сталін брав кошти для індустріалізації?" І сам відповідає: "Одним з основних фінансових джерел було вивезення хліба і цінностей".
"Просто розпродували національне багатство"– Вивезення цінностей – це була частина плану з отримання коштів...– Спочатку розповім дві історії. Продажем цінних речей зокрема займався один із керівників Радянського Союзу Анастас Мікоян. Якось британський колекціонер запитав у нього: "Що ви робите? Ви продаєте цінності за демпінговими цінами. Із чим ви залишитеся?" Мікоян йому відповів: "А ми вам зробимо революцію й усе це знову буде наше". Оце і є психологія більшовика, яка й показує історію того часу.
Із цього приводу є чудовий анекдот: "Ялтинська конференція. Головні дійові особи вийшли у курилку. Черчіль дістає портсигар золотий, відкриває, а там напис: "Племіннику Вінстону, герцог Мальборо". Американський президент дістає портсигар, відкриває, а там напис: "Молодому політику Франкліну Делано Рузвельту від президента США Теодора Рузвельта". Сталін дістає золотий із діамантами портсигар, відкриває, там напис: "Поэту Василию Жуковскому от императора Николая І".
– Яка доля цінностей, які належали так званому Гохрану?– Гохран (государственное хранилище) створили 1920 року після завершення громадянської війни. Це був період, коли величезні цінності на території Російської імперії залишилися без власників. Оце усе й збирали. Сюди потрапляли і речі, що мали музейні цінності, й золоті монети, й обручки. Також у Гохран потрапляло все зібране у церквах. Доля цього була сумною. Починаючи з 1928 року, всі цінності з Гохрану виставляли на західних аукціонах. І нині є цікаві російські дані. Вже за президентства Медвєдєва перевірили 500 музеїв із двох тисяч, що є у Росії. Недорахували 160 тисяч експонатів (це документально зафіксовано). Більшість із них продали у 1928-1936 роках на Захід.
– Це тоді, коли були потрібні кошти для індустріалізації Союзу?– Так, це період, коли забирали зерно у селян, воно йшло у Німеччину. А золото, картини й інші цінності йшли у США, Великобританію. Звідти, особливо із США, отримували нові технології. Цим вдалося закласти підвали індустріалізації. Ті самі ДніпроГЕС, "Азовсталь", Запоріжсталь"… Це усе збудовано за ті гроші.
– Про це нині рідко говорять, навіщо вивозили цінні речі?– Так, нині бояться говорити про те, що Сталін брав гроші з декількох джерел. Перше джерело – це хліб, який забрали у мільйонів українців, друге – цінності Дому Романових, третє – Гохран. Також була організація Торгсин (торговля с иностранцами). Почався голод, і люди за золоту обручку купували їжу. Монети, обручки або продавали колекціонерам за кордон, або переплавляли і продавали золото. Усе робили, щоби створити важку промисловість і оборонні заводи. Інша річ, яка доля цих заводів? Більшість їх було знищено. І за це було продано національне багатство, людські життя.
"Чимало цінностей вивозили
з Путильщини"– Якими способами збирали цінності, зокрема на Буковині? – Приїжджали експедиції московських, ленінградських музеїв на Захід і Схід України. Ці експедиції закуповували цінності за низькими цінами. Наприклад, на хуторі Путильського району люди не здогадувалися про справжню ціну речей. А всесоюзні виставки... Так, це було. Зокрема таким чином у Москві опинилися фрески, зняті у Михайлівському золотоверхому монастирі, перед тим, як його зруйнували. Лише одну із фресок повернули, про повернення інших ведуть складні переговори.
– Цінності також вивозили як знахідки археологічних експедицій?– Наш блискучий вчений археолог Борис Тимощук разом із московськими колегами здійснювали на Буковині масштабні археологічні розкопки слов’янських старожитностей. Потім він переїхав до Москви. Частина знахідок опинилася у московських музеях.
– Чи відомо, з яких районів Буковини вивозили цінності?– Якщо говорити про цінності старообрядців – із Глибоцького району, гуцульські – із Вижницького і Путильського… На яких предметах робили акцент? Гуцульська різьба по дереву, ткацтво, вишивка, писанки, ікони на склі. Переважно це вивозили експедиціями. На тій самій Гуцульщині були австрійські речі ХІХ століття, наприклад, кухлики із зображенням Франца Йозефа та його дружини. Це усе активно вивозили. Шукали і живопис.
– А як щодо долі цих цінностей? Адже головне, це їхній науковий опис.– Я інколи запитую себе: "А чи можливо розділити цінності?" В ідеалі має бути спільний перелік культурних надбань, виставки повинні перевозити з однієї країни в іншу. Є такі цінності, які просто неможливо оцінити. В українській скарбниці, наприклад, зберігається золота пектораль, яку зробили греки. Аналогів її у світі немає, вона безцінна.
Інший приклад, на Півдні України знайдено скіфське золото. Нині ведуться суперечки, кому воно належить. Але ж це були і не росіяни, і не українці, це були скіфи. З точки зору загальнолюдської, великого значення не має, де цінність представлена, а як вона науково описана. Питання про вивезення цінностей – дуже складне. Головне пам’ятати – навіщо це робили. Повторюю, через вивезення цінностей Сталін робив індустріалізацію. І нині у новітніх підручниках історії Росії написано, що Сталін – це ефективний менеджер. Але яка ж це ефективність? Зробити з мільйона копійку? І у мене є запитання, як нині проводитимуть модернізацію в Україні, де візьмуть кошти? Щоби вимерли пенсіонери і зекономити мільярди на Пенсійному фонді, втратити систему вищої і середньої освіти і перетворити нас на сировинний придаток? Усі проблеми минулого можуть відгукнутися у майбутньому.
Валерія ЧОРНЕЙ
24-02-2011, 13:09
0
1 895
