Iнвестори мимоволі

Зелену садибу "Під вербами" з дерев’яним котеджем на березі мальовничого озера відвідують навіть гості з Німеччини та Румунії. Її власники Ніна та Сергій Тонієвичі кажуть, що все тут зробили своїми руками, але за гроші, зароблені в Іспанії.

– Якби не чоловікові батьки – вони на заробітках вже понад 12 років – замість озера тут досі було би болото, – зізнається Ніна Тонієвич із села Чорногузи, що на Вижниччині.

– Колгоспний став біля нашого подвір’я давно занепав. А батьки надсилали кошти, і треба було їх у щось вкладати. Взяли той ставок в оренду, почистили, провели воду, рибу заселили. Взимку тут на ковзанах туристи катаються. Збудували лазню, котедж, альтанку. Чотири роки тому почали приймати гостей.

За кордоном – 40 відсотків працездатних буковинців

Надходження від заробітчан на Буковині значно перевищують не лише офіційні іноземні інвестиції, а й обласний бюджет.

– Згідно з дослідженням Світового банку "Міграція і грошові перекази", Україна входить до п’ятірки країн з найвищим рівнем міграції, – розповіла Марія ПОРЧУК, директор Чернівецького бізнес-центру.

– За кордоном працюють приблизно 15 відсотків населення або 39 відсотків працездатних людей.
Середній вік заробітчан – 36 років. Тобто виїжджають найбільш працездатні й ініціативні люди.
З нашої області, за словами М. Порчук, за різними оцінками за кордоном перебуває від 160 до 190 тисяч осіб (населення Буковини – 904 тисячі). І вплив їх на економіку краю значний.

– Навіть якщо припустити, що кожен заробітчанин надсилає в область своїй родині лише 200 доларів – за рік виходить 400 мільйонів доларів. Насправді ж надходження значно більші – гадаю, понад 700 мільйонів. Тобто це декілька бюджетів області. І статистика банків відбиває лише незначну частину цієї суми. Бо послугами офіційних систем переказів користується невеликий відсоток заробітчан. За переказ треба віддати 10 відсотків, тому люди здебільшого передають гроші через знайомих чи безпосередньо відкривають рахунки в закордонних банках.

– Ці кошти мали би вкладати в бізнес. Але для цього є багато перешкод, – каже М. Порчук. – По-перше, невизначеність з оподаткуванням. Для сімейного бізнесу обов’язково потрібно зберегти спрощену систему. По-друге, люди, які роками жили за кордоном, не можуть адаптуватися до українських реалій. І, нарешті, завдяки своїм постійним переказам вони привчають своїх родичів бути утриманцями, тож більша частина грошей "проїдається", не залишається нічого для започаткування бізнесу.

Гірські хати стають міні-готелями

Заробітчанські долари і євро вже потроху розвивають зелений туризм на Буковині, а невдовзі можливе його стрімке зростання. У цьому переконана Марина КОНЯК, голова громадської організації "Буквиця" та керуюча проектом сільського зеленого туризму за сприяння GІZ (Німецьке технічне бюро співпраці). Вона організовує навчання для охочих займатися цим бізнесом. І саме заробітчани часто зацікавлюються ним, бо мають відповідне житло чи стартовий капітал.

– Куди за звичкою вкладали зароблені за кордоном гроші більшість людей із сіл? У будівництво, – каже Марина Коняк. – По п’ять-десять років зводили великі хати. Сподівалися, що там житимуть їхні діти. А потім діти поїхали вчитися до міста і там залишилися. А будинок же хоче, щоби хтось за ним доглядав, жив там. Тому ми пропонуємо таким людям займатися зеленим туризмом і приймати у своїх будинках приїжджих. Нині багато селян із Вижницького, Путильського, Сторожинецького районів або вже приймають туристів, або добудовують чи обладнують своє житло для цього.

За словами М. Коняк, такий бізнес допомагає заробітчанам повернути в рідне село дітей. "Молодь повертається, бо у неї з’являється можливість вести бізнес. А здобута вища освіта стає в нагоді, бо дозволяє краще спілкуватися з туристами".

За офіційною статистикою, нині на Буковині приблизно сто садиб зеленого туризму. Однак, на думку М. Коняк, насправді їх може бути утричі більше. Адже чимало селян бояться офіційно реєструватися.
"Тут заробити неможливо!"

Однак зелений туризм, за словами М. Порчук, далеко не єдиний спосіб вкладення закордонних заробітків. Разом зі капіталом заробітчани привозять зі Заходу і бізнес-ідеї. "Це і будівництво з новітніми підходами й матеріалами, і послуги з прибирання квартир та офісів, і догляд за літніми людьми, Інтернет-торгівля, вирощування квітів та овочів. Є навіть плани відкрити сучасну кролячу ферму чи готель для собак", – каже керівник бізнес-центру. Звісно, вкладають кошти і в традиційний бізнес – магазини, кафе тощо.

Так, чернівчанка Ірина (ім’я на її прохання змінено) пропрацювала в Італії більше п’яти років. А повернувшись до Чернівців, кілька місяців тому орендувала невелику крамничку. Однак разюча різниця між бізнесом "по-італійськи" та вітчизняним викликала у неї шок.

– Я в Італії ресторан з двома залами орендувала за 1200 євро за місяць. А тут магазинчик у підвалі знімаю за 700 євро! Такі в Чернівцях ціни! Крім того, товар постійно дорожчає. На все – газовану воду, йогурти, чіпси, цукерки – щотижня ціни хоч на 10 копійок, але зростають. Не дорожчає лише те, що місяцями лежить і не має попиту. А все решта, що розходиться, постійно дорожчає. А покупці ж думають, що це я ціни підвищую! Хотіла кредит взяти, так мені назвали 27 відсотків річних. Я своїм вухам не повірила! В Італії підприємець може під три відсотки гроші позичити. Тут неможливо щось заробити! Ніж даремно викидати такі гроші за оренду, краще за них вдома сидітиму.

– Що вам? Чіпси? Чотири гривні 25 копійок,– каже моя співрозмовниця відвідувачеві, який саме завітав. І, як і всім покупцям, додає: "Дякую. Вам пакет потрібен? Заходьте ще".

Ірина зізнається, що свій бізнес в Італії змушена була покинути – у Чернівцях у неї залишилися мама та діти. Однак каже, що якби мала змогу – залишилася б за кордоном…

Повертається кожен п’ятий

Серед заробітчан Західної України, за даними досліджень, додому повертається лише кожен п’ятий. А 80 відсотків або планують працювати на заробітках до пенсії і повернутися додому вже в похилому віці, або забирають дітей і виїжджають назавжди.

Власниця зеленої садиби Ніна Тонієвич каже, що досі не може обійтися без "закордонних інвестицій" у родинному бізнесі:

– Батьки далі працюють в Іспанії, повертатися поки що не планують. З туристів маємо невеликі прибутки, з них садибу не розбудуєш. В Україні важко заробляти чесно. 
Надія МАКУШИНСЬКА