Фото molbuk.ua
Сьогодні, 9 травня, у Чернівцях попрощалися відразу із трьома Героями, військовослужбовцями 107 окремої бригади тероборони ЗСУ - Костянтином Ковбаснюком, Дмитром Пую та Олегом Звенигородським.
Про це повідомляє molbuk.ua
Довгий траурний кортеж, який рухався містом до Центрального кладовища, перехожі проводжали навколішки, з прапорами, квітами та сльозами.
Похорон був велелюдним. Зійшлися рідні, друзі, бойові побратими. Плакали усі, не приховуючи сліз. Горе було надто великим. Загиблі - молоді, повні сил чоловіки. Які колись займалися улюбленою справою, що не мала нічого спільного із військовою сферою. Мали коханих, родину. Та з початком великої війни усе покинули і пішли добровольцями на фронт... Їхня загибель вранці четвертого травня на Сумщині під час виконання бойового завдання виявилася настільки раптовою, що приголомшила усіх...
Командир роти, в якій служили Олег Звенигородський та Костянтин Ковбаснюк, Андрій Кучуран, зізнається, що втратив не просто підлеглих чи хлопців, із якими служив, а рідних людей, побратимів.
"Усередині - глибока пустка. Це величезна втрата для всього батальйону. У нас, мабуть, не було людей якщо не у батальйоні, то у роті точно, які би не знали загиблих. Зараз допомагає морально триматися лише те, що на нашому сумсько-курському напрямку тривають активні бойові дії, і вся увага зосереджена на виконанні бойових задач. Але на душі дуже важко".
Сержант Костянтин Ковбаснюк із позивним Комок був правою рукою командира роти. Відповідальний, організований, - комроти завжди міг на нього покластися і знав, що всі доручені йому завдання будуть виконані якнайкраще.
"Костя "Комок" - із перших днів у батальйоні, як і я. Спочатку був солдатом, потім дослужився до командира відділення, далі - до сержанта матеріального забезпечення. А із початку квітня став головним сержантом роти. По суті, був моєю правою рукою, порадником. Ми всі питання в роті обговорювали спільно, вирішували, що робити.
Ми пройшли разом чимало. У 2022-2023 роках - контрнаступ, далі оборона Харківської області. Із червня 2023 - перебували за кілька кілометрів від Бахмута, у районі населених пунктів Богданівка, Калинівка. У жовтні 2023 року Костя отримав там поранення щелепи. Пізніше повернувся із реабілітації. І ми понад рік мешкали в одному будинку. Щоранку Костя до мене заходив або я до нього. Він займався питаннями логістики, матеріального забезпечення. Коли я перебував на позиціях, він залишався за старшого в роті. Коли я виходив після позицій на зв’язок і казав, що потрібно, - такі-то БК, матеріали, їжа, - він це все організовував. Тому першого дня після того, як Костя та побратими загинули, я вранці прокинувся, щоби звично піти до Кості обговорити питання по службі. А Кості вже немає..." - командиру роти стає складно продовжувати.
Взагалі, зізнається Андрій Кучуран, дуже важко повірити, що хлопців більше немає.
"За три роки ми усі вже між собою вже стали як сім’я. Тому це справді так, наче ми втратили братів. Дехто навіть телефонував із наших, хто перебував у Чернівцях, і просив: “Скажи, що це неправда”. Але, на жаль, це правда..."
Костя був дуже добрим, розважливим, дотепним, товариським. Якщо щось виходило не так, як би мало бути, то він казав свою улюблену фразу: “Це не по-християнськи”, - усміхається Андрій. - Разом із тим, він сумував за дружиною, донькою, домом. Три роки далеко від рідної домівки давалися взнаки. Тож мав поїхати у відпустку. У травні збиралися із родиною за кордон у мандрівку. Навіть квитки до Парижа купили..."
Читайте також: "Не вірю, що тебе більше нема": друзі приголомшені загибеллю на фронті Костянтина Ковбаснюка із Чернівців
"Костік був максимально позитивний чел. Не можемо повірити, що його вже нема", - каже військовик Леонід Прокопчук.
"Він був такою скринькою знань. До нього можна було звернутися із будь-яким питанням. Він завжди усе пояснював. Це опора, на яку можна було точно розраховувати в будь-якій ситуації. Дуже відповідально ставився до виконання бойових завдань, до солдатського побуту, до всіх задач..." - каже побратим Артем Жук.
"З Костею ми із перших днів повномасштабної. Саме 24 лютого 2022 року я познайомився із Костею - коли ми записувалися в тероборону. Ми їли з однієї ложки, у нас був спільний побут. Він ніколи не відмовлявся від важкої роботи, усе вмів. Бо були ж деякі хлопці, що навіть не знали, як це - ночувати в палатці. Костя, який любив гори, печери, походи, знав усе це і допомагав із цим іншим. Велика втрата. Хто-хто, ну Костя... Вибачте", - військовий Роман Ставчанський уриває розмову, бо сльози не дають говорити.
"Найважча втрата - це втрата тих, хто воює із перших днів великої війни. Бо це - найцінніші кадри, які могли ще чогось навити новоприбулих. Нас із кожним днем стає менше. Коли приходжу на кладовище, бачу, що воно все більшає, постійно з'являються знайомі фотографії. І це такі люди, які ще могли чогось навчити, цим давши можливість вижити іншим. Якщо нас не стане, втрат буде ще більше. Гинуть кращі, які могли навчити, на яких могла формуватися майбутня армія навіть після війни. Тому треба старатися таких людей, які воюють більше, ніж 2-3 роки, особливо у піхоті, ставити на якісь керівні посади. Бо є проблема: у нас людина без вищої освіти не може отримати офіцера. А більшість наших хлопців можуть батальйонами керувати. Тому ми програємо цю війну і несемо втрати - що люди не на своїх місцях. Це є найбільша проблема із першого дня війни", - переконаний військовий Василь Зав'ялець.
Олег Звенигородський мав позивний Кеша. Прийшов до війська добровільно, підписавши контракт восени 2024 року.
"Жодного разу Кеша не відмовлявся іти на позиції, виконувати задачі. Працював на совість. Копати - то копати. Стріляти - то стріляти. Якщо треба було чимось допомогти у переходах між позиціями - також допомагав", - додає Андрій Кучуран.
Чернівчанин Дмитро Пую недарма мав позивний "Кухар". За освітою він і справді був кухарем, дуже любив готувати. А ще писав вірші.
Родичка Дмитра Віра Цирдя ділиться посиланням на його інстаграм-сторінку. Каже, дивіться, які гарні вірші, можливо, опублікуєте якусь із поезій. І справді, вірші вражають і змушують задуматися.
"Дмитро був кухарем за освітою, дуже любив готувати. У нього є молодший брат. То мама могла на нього покластися ще з дитинства. Вона знала, що Дмитро нагодує брата, і навіть їй принесе на роботу їжу. Був дуже щирим, енергійним, хотів усе встигнути. Але, на жаль, клята війна забирає найкращих. Його забрала у 28 років. Не встиг навіть сім'ю завести..." - плаче Віра Цирдя.
Поховали воїнів на Центральному міському кладовищі на Алеї слави. Вічна пам'ять і слава Героям України...
Раніше molbuk.ua писав про Костянтина Ковбаснюка. Він разом із братом Іваном пішов на війну добровольцями у перші дні повномасштабного вторгнення.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
