Прожити разом усе життя, кохати на відстані протягом десяти років чи втратити усе через гордість... Як закохувалися, розлучалися та говорили про любов видатні постаті Буковини?
До Дня закоханих "МБ" зібрав для вас три романтичні історії.
"Відстань - це кохання смерть", або як брат Ольги Кобилянської 10 років кохав у листах
Наталя Панчук, родичка Кобилянських, зізнається, що в неї довго лежала окремо від архіву тека, яку вона все не наважувалася прочитати. Там були листи про кохання. Серед них збереглися рукописи Віргінії Лукасевич адресовані Олександру Кобилянському, молодшому брату Ольги Кобилянської.
Віргінія Лукасевич народилася 1869 року, в Кіцмані. Невдовзі сім’я переїхала до Чернівців. Родини дівчини та Кобилянських дружили. Такий висновок можна зробити з листів, де Віргінія всіх братів і сестер називає скороченими іменами: Люлько, Макс, Штефко, Ґенця.
Після смерті батька дівчини, постає питання – хто буде забезпечувати сім’ю. У Відні проживала тітка Віргінії, й тому вона поїхала до неї. Спочатку пробувала влаштуватися на декілька робіт, але звичайна служба в бюро, де потрібно було сидіти цілий день, їй не підходила, через слабке здоров’я.
Віргінія Лукасевич. Фото з фонду меморіального музею О. Кобилянської
"Знову й знову хочу висловити тобі сердечну подяку, за твої надзвичайно милі рядки. А саме за те, що ти, мій коханий Алексе, завжди так швидко мені відповідаєш. Тому що твої листи для мене бальзам, який робить мене сильнішою в моїй складній ситуації. Як тільки з’являється трохи вільного часу, використовую його, щоб написати тобі кілька рядків, аби ти розумів, що всі мої думки з тобою. Розповідаю тобі про все-все, щоб ти побачив, що я повністю відверта і щира. Бо коли пропадає щирість між двома закоханими, то стосунки швидко закінчуються. І повір мені, що тобі не потрібно постійно мене питати чи думаю я хоч трішки про тебе, тому що про "трішки" немає навіть жодного сліду, натомість про дуже багато", – пише Віргінія.
Віргінія добре грала на фортепіано та шила. В листах згадується, що Ольга попросила пошити блузку, а її сестра Євгенія – плаття. Для неї це був додатковий заробіток.
Коли Віргінія та молодший на шість років Олександр почали листуватись, то хлопець був для неї лише посередником між двома сім’ями, тому що з матір’ю у дівчини були складні стосунки. Згодом у молодих людей зав’язалося жваве листування.
"Ольга пише, що сумує за мною, я за нею також. Не раз допомагала їй з закупівлею продуктів. З приємністю згадую час, коли ми були разом. Коли вона приходила до нас на какао, про наші променади... Я питала, чи не видається їй дивним наше листування, а вона відповіла, що думає інакше, ніж увесь інший світ. Якщо це робить нам приємність, і ми так добре розуміємось, то ради Бога...", – лист Віргінії до Олександра.
Вони постійно були в розлуці. Часто дівчині просто не вистачало коштів, щоб приїхати до Чернівців. Їхні стосунки тривали понад 10 років. На жаль, подружжя не склалося. Як казала сама Віргінія: "Відстань – це кохання смерть".
Результатом їхнього кохання стало народження у 1900 році доньки Олени-Галюсі, бабусі Наталі Панчук.
Жінка не могла забрати доньку у Відень. Хоч як болісно це було, вона залишила її в родині Кобилянських. Оскільки Євгенія та Ольга не мали дітей, це фактично дало їм можливість реалізувати в Галині материнський інстинкт.
Віргінія приїжджала до Чернівців та провідувала свою доньку. Коли Олена-Галюся підросла, мати пропонувала їй переїхати у Відень, та дівчинка відмовилася.
У 1914 році Олександр Кобилянський одружився, але дітей у шлюбі не було.
Олена-Галюся разом зі своїм чоловіком три роки проживали в меморіальному музеї. Для сім’ї було виділено дві кімнати, а в інших трьох функціонував музей.
Раніше ми писали: Відома письменниця, філолог та офіцер: ким стали діти родини Кобилянських
Три кохання Юрія Федьковича
Сучасники згадують, що Федькович був дуже сором’язливим, особливо це стосувалося спілкування з жінками.
Зі своїм першим і найсильнішим коханням письменник познайомився на літературних вечорах у Чернівцях. Емілія Марошані жила із мамою. Вона грала на фортепіано, гарно співала й цікавилася літературою. Докладно не описується, ким була дівчина.
Їхні стосунки тривали півтора року. Закохані навіть задумувалися про одруження.
Про своє кохання письменник написав у поезії "Аd Emilia" ("До Емілії" ред.). Тут він називає кохану богорівною красунею, трояндовою принцесою, обіцяє вимолювати для неї щасливу долю.
Коли Федькович йшов служити у військо, щоб його викупити, необхідно було заплатити великі кошти. У Емілії їх не було. Сам Федькович був гордий та не хотів позичати у батька.
Вони більше так і не зустрілися. Мати видала Емілію заміж, і вони переїхали у Молдову. Жінка рано померла, у 31 рік.
Другим коханням Федьковича стала юна циганка Цора. Про її присутність у житті митця свідчать лише його твори. Зокрема, ліро-епічна поема "Циганка" та твір "Довбуш", де головну героїню звуть Цорою. Цікавим фактом є й те, що героїв своїх творів, письменник любив називати іменами знайомих людей.
Третім коханням дослідники життя Федьковича називають Юлію Дияконович, дочку священника. Дівчина була бажаною невісткою для матері Юрія. Проте, поки Федькович будував свою військову карʼєру, дівчина встигла закохатись в іншого чоловіка.
Закохалися з першого погляду та прожили разом все життя
Кохання акторки Сіді Таль та творчого менеджера Фаліка Пінхаса, тривалістю у 58 років, досі є символом вірності та підтримки.
Уперше Фалік побачив дівчину під час гастролей у Чернівцях румунського єврейського театру. Закохався з першого погляду та поїхав за нею до Бухареста. Більше вони не розлучалися.
Племінник Давид Гутман згадує, що у 1941 році Сіді погодилася на пропозицію Фаліка одружитися, як подарунок на його день народження.
Він розповідав, що Фалік був гумористом, тому один з друзів чоловіка зібрав його жарти та видав з ними книгу.
Після війни у 1946 році подружжя повернулося до рідних Чернівців. Тут Сіді працювала в єврейському ансамблі філармонії. А Фалік, як менеджер, умів зробити так, аби до нього просилися приїхати найвідоміші артисти.
Сіді ненавиділа, коли Фалік палив, тому при ній він намагався цього не робити. Проте у кабінеті чоловіка постійно були хмари диму. Коли жінка хотіла до нього зайти, то телефонувала за годину і нагадувала провітрювати приміщення.
Подружжя у відпустці. Ялта
Пінхас Фалік став організатором і режисером усіх постановок дружини. Друзі навіть вигадали для них спільне ім’я – Сідітальфалік. Сучасники розповідають, що подружжя ставилося одне до одного з неймовірною ніжністю.
1983 року, коли Сіді Таль не стало, чоловік важко пережив цю втрату: змарнів, постарів та дуже схуд. Вона померла практично у нього на руках, адже він не відходив від неї ні на хвилину. Фалік замовив для покійної дружини пам’ятник із білого мармуру у повний зріст.
Через два роки Фалік Пінхас помер від інфаркту. Його поховали поряд із Сіді Таль на центральній алеї чернівецького цвинтаря.
Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram
