"У нас тривалий час недооцінювали значення культури": інтерв'ю з директоркою центру імені Миколайчука

Проведення кінофестивалю "Миколайчук OPEN" на третьому місяці війни, українське кіно та його перспективи, відкриття кіно-концертної зали "Чернівці" та започаткування нового музичного фестивалю на честь Володимира Івасюка - далі в інтерв’ю з директоркою культурно-мистецького центру імені Івана Миколайчука та кіно-концертної зали "Чернівці" Тетяною Д’яченко.



- Яким був початок повномасштабного вторгнення для центру Миколайчука?
- Ми відразу почали займатися гуманітарною допомогою. Оскільки я очолюю громадську організацію, яка вже багато років співпрацює з італійськими партнерами, ми швидко перепрофілювали нашу роботу — замість звичних занять із дітьми та батьками зосередилися на підтримці постраждалих. Наші колеги з Італії надсилали великі фури гуманітарної допомоги, а команда центру працювала над тим, щоб усе це прийняти, систематизувати та передати тим, хто цього найбільше потребував. У той час у Чернівцях перебувало багато переселенців з різних регіонів, і ми також долучалися до організації їх розселення.

Наша діяльність, природньо, була призупинена, і ми не були впевнені, чи можемо повернутися до звичних форматів, зокрема до показів кіно. Проте разом із тим, що в місто приїхало чимало митців, серед яких і Олекса Гладушевський, почав формуватися мистецький штаб. Це стало поштовхом до організації кінофестивалю "Миколайчук OPEN", який відбувся вже на третьому місяці війни. Ідея цього фестивалю з’явилася ще до війни. Ми проводили перші заходи, присвячені Івану Миколайчуку, демонстрували його стрічки, а тепер змогли реалізувати більший задум. Попри ризики та невизначеність, фестиваль став важливим і знаковим моментом. Україна мала багато завершених фільмів, які через війну не демонструвалися. Чернівці, як відносно безпечна зона, стали чудовим місцем для їх показу. Це був перший офлайн-фестиваль в умовах війни, який об’єднав українську кіноіндустрію. Ми демонстрували виключно українське кіно, запрошували українських зірок. Це було тепле "гніздечко" для всієї кіноіндустрії.

- Як війна вплинула на розвиток українського кіно, його тенденції, фінансування та сприйняття глядачами?
- Українське кіно зараз перебуває в переломному етапі, коли його розвиток і майбутнє викликають дискусії. З одного боку, відсутність державного фінансування створює серйозні виклики, адже кіноіндустрія завжди вимагає значних вкладень. З іншого боку, саме в цих умовах з’являється шанс для якісного зростання, адже головними інвесторами зараз є закордонні донори, які хочуть бачити перш за все якість та професіоналізм команд, в роботу яких вкладають кошти. Це означає, що кількість фільмів, ймовірно, буде меншою, проте якість українських стрічок може суттєво зрости.

Сьогодні значна частина кіно створюється у форматі документальних стрічок. Багато людей з кіноіндустрії зараз перебувають на фронті і знімають реальність, у якій вони живуть. Це має величезне значення, адже ми, наприклад, у відносно мирних Чернівцях, не можемо до кінця зрозуміти, що таке війна. Документальне кіно дозволяє побачити цю правду. У майбутньому цей матеріал стане основою для художніх фільмів, які зніматимуть роками після перемоги.

Щодо аудиторії, то глядачі переглядають національні стрічки нічим не гірше, ніж закордонні. Це говорить про зміну свідомості, особливо серед молоді, яка дедалі більше усвідомлює, що потрібно підтримувати власну культуру. І справа не лише в патріотизмі — українське кіно стало ближчим і зрозумілішим нашій ментальності. Гарним прикладом такої роботи є стрічка "Редакція". Комедія, яка показує життя журналістів, їх співпрацю з політиками та підхід до роботи в цілому. Фільм реалістично висвітлює буденність, що викликає у глядача не завжди сміх, але точно роздуми. Тому, попри виклики, я переконана, що в українського кіно є майбутнє. Головне — дати час на його розвиток.

- Фільми про війну, наскільки збільшилась їхня кількість в українському кіно та яка їхня аудиторія?
- Сьогодні 99% українських фільмів присвячені темі війни. Вони зацікавлюють дуже різну аудиторію. На такі стрічки приходить як молодь, так і старше покоління. Особливо, якщо у фільмі зображені реальні військові. Окремо варто згадати фестивальні стрічки, серед яких цього року було багато короткометражних. Глядачами таких показів зазвичай стає молодь, оскільки старшому поколінню часто важко сприймати специфіку короткого метру чи документалістики.

Зараз у кінематографі з’являються нові підходи та стилістичні рішення. Наприклад, деякі документальні фільми знімають на стару плівку або використовують фотоапарати, щоб створити особливу атмосферу за рахунок ефектів. Молодь, як правило, сприймає такі прийоми позитивно, бо розуміє задум авторів. Старші глядачі можуть не до кінця розуміти навіщо використовувати таку якість зйомки. Утім, серед старшого покоління є й кіномани, які цікавляться всіма новинками військового жанру. Наприклад, у нашому центрі є невелика група постійних глядачів – близько 9-10 осіб, які відвідують усі подібні покази. Це підтверджує, що попит на військове кіно є в різних вікових категоріях, хоча сприйняття може відрізнятися.

- Як виникла ідея створення Vodohrai fest", які основні цілі ви ставили перед собою під час його організації?
- Музичний фестиваль давно був потрібний Чернівцям. Нещодавно в місті відкрилася друга локація – кіно-концертна зала "Чернівці", де почали активно організовувати концертну діяльність. У моїй молодості "Чернівці" були знаковим місцем, де завжди збиралася молодь. Тож ми прагнемо, щоб кіно-концертна зала стала "серцем" міста, куди люди приходили не лише на якісне кіно, а й на чудову музику. На першому поверсі фоє ми відновили музичний простір із 60-х років, який діяв ще за часів Володимира Івасюка. Ми реставрували цей простір, наповнили його новим змістом, і тепер там відбуваються концерти різних форматів – від етно до джазу.

Фестиваль "Vodohrai fest" виник, бо потрібно зберегти зв'язок із творчістю Івасюка. "Червону руту" втримати в Чернівцях було неможливо через приватний статус фестивалю. Івасюк залишається важливою постаттю для нашого міста, тому ми створили новий, якісний, багатожанровий фестиваль, який плануємо розвивати й масштабувати. На фестиваль подали заявки понад 250 учасників з усієї України, а до фіналу дійшли п'ять виконавців. Хоча в умовах війни ми залежали від обставин і фінансування, цей фестиваль став важливим кроком. Події, організовані центром Миколайчука, отримують відгук глядачів та митців, що є доказом того, що ми перетворилися на потужний культурний центр і "магніт" для всієї України.

- Окрім українських зірок – акторів, режисерів і сценаристів – гостями ваших заходів стають також закордонні колеги. Чи охоче вони погоджуються брати участь в проєктах, зважаючи на воєнний стан в країні?
- Оскільки "Миколайчук OPEN" – це міжнародний фестиваль, до нас приїжджають багато команд із різних країн. Це унікальна історія співпраці, коли партнери хочуть іти разом із нами в одному напрямку. Закордонні гості часто мають власні грантові проєкти та щире бажання допомагати Україні. У більшості випадків їхня участь у фестивалі та й інших заходах носить волонтерський характер і залежить лише від особистого бажання. Цього року ми співпрацювали зі шведськими партнерами. Це була співпраця у форматі взаємообміну: ми вкладали свою частину зусиль, шукали можливості для їхнього залучення, а вони приїжджали за власні кошти й працювали безкоштовно.

Організація такої співпраці ніколи не була складною. Ми пропонуємо свої умови та можливості, а запрошені колективи або гості самостійно вирішують, що вони можуть дати у відповідь і наскільки важливою для них є участь. Ба більше, всі гості беруть участь офлайн, і це дозволяє їм на власні очі побачити нашу команду, її професійність і любов до своєї справи. Коли ж вони приїжджають вдруге чи втретє, це свідчить про те, що Чернівці стають для них особливим місцем. Багато з них після завершення війни мріють повернутися, щоб знімати тут своє кіно. Як відомо, кіноіндустрія може приносити значні кошти місцю, де ведуться зйомки і це гарна перспектива для розвитку міста. Адже навіть невелике та нікому невідоме селище, як Кани, колись стало світовим центром кіно завдяки кільком правильним кіно-рішенням.

- Якою ви бачите роль культури у період повномасштабного вторгнення?
- На мою думку, війна розділила суспільство на два табори в цьому питанні. Перший табір – це ті, хто вважає культуру "не на часі". На мою думку, це люди, які зараз перебувають у стані втрати та горювання. У такому стані вони відмовляються від усього, що може приносити задоволення, хоча саме культура є важливим ресурсом для підтримки внутрішньої рівноваги. Другий табір – це ті, хто розуміє, що, попри все, потрібно жити далі, шукати ресурси для позитиву і відновлення. Вони підтримують культуру. Обидва погляди мають право на існування, але я переконана, що культура є необхідною навіть у найважчі часи.

На жаль, у нас тривалий час недооцінювали значення культури. Ми дозволили сусідній країні впливати на наше культурне поле, і це дало свої негативні результати. Свідомі люди розуміють, що споживання російського контенту не лише підтримує ворога фінансово, але й впливає на світогляд. Зараз ми бачимо наслідки, але робимо висновки та працюємо над покращенням. Весь культурний контент, який ми створюємо, повинен бути якісним і "живим", бо тільки так ми зможемо змінити ситуацію.

- Чи вже складаєте плани на 2025 рік, чим можете поділитись з глядачами?
- Звісно, у нас вже є плани на наступний рік. Незважаючи на всі труднощі, наша команда продовжує будувати плани та розвивати культурне життя. У 2025 році ми плануємо організувати щонайменше два фестивалі, які вже стали традицією, а також хочемо започаткувати новий проєкт – дитячий кінофестиваль "Миколайчук OPEN Kids". Це особливий задум, який ми плануємо реалізувати взимку, в період свят і різдвяної атмосфери, куди приходитимуть батьки разом зі своїми дітьми та зможуть насолодитися показами. Плани амбітні, але із фінансуванням наразі складніше. Однак я переконана, що хороші ідеї притягують хороших людей, а значить, ці задуми стануть реальністю.

Підготувала Анастасія Гушул

Читайте новини "МБ" у Facebook | Telegram | Viber | Instagram